Маниківці

МАНИ́КІВЦІ  — село Деражнянського району Хмельницької області. Знаходиться на правому березі р. Вовчок (притока Вовка, бас. Південного Бугу; на лівому — с. Михайлівка Ярмолинец. р-ну Хмельн. обл., яке раніше було містечком Михалпіль), за 35 км від обл. центру, за 20 км від райцентру та за 12 км від залізнич. ст. Коржівці (смт Лозове Деражнян. р-ну) на лінії Жмеринка–Хмельницький. Площа 3,81 км². За переписом насел. 2001, проживали 1210; станом на 2017 — 1065 осіб; переважно українці, є значна кількість поляків. Побл. М. — хвойні та мішані ліси, у яких зростають дерева віком понад 100 р. Пн. частина села заболочена (урочище Зарої; у рад. період працював торфобрикет. завод). Біля Чубатого та Заводського ставків — поклади глини, в урочищі Борсук на глиб. 1–2 м — буд. пісок. Через М. проходить територіал. автомобіл. шлях Хмельницький–Віньківці (Хмельн. обл.)–Ялтушків (Барський р-н Вінн. обл.). На тер. села знайдено знаряддя праці трипіл. культури. На думку більшості дослідників, воно засн. на поч. 16 ст. За нар. переказами, у давнину в густих заростях і високому очереті побл. Вовчка водилося багато вовків, лисиць, зайців, кіз, свиней та ін. диких тварин, яких мисливці на тер. сучас. М. «манили», а на тер. сусід. сучас. с. Загінці Деражнян. р-ну «заганяли в загін». Існує також легенда про те, що тут татари «заманювали» дівчат і забирали їх у неволю. Після Люблін. унії 1569 — у складі Польщі. Мешканці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні С. Палія, гайдамац. русі. За 2-м поділом Польщі М. відійшли до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — село Михалпіл. волості Летичів. пов. Поділ. губ. У 1810–30-х рр. тут діяли повстанці під проводом У. Кармалюка. Здавна у селі мешкала значна польс. громада. 1816–1918 більша частина навколиш. земель належала польс. панам Косельським, які у 19 ст. спорудили палац у роман. стилі (у 20 ст. його перебудували; збереглися давні балки перекриття та даху, у деяких приміщеннях — залишки оригінал. паркету, дерев’я­но­­го оздоблення стін, сходів, груби, у холі — автентична плитка на підлозі; у палац. парку — кілька лип, кленів і ясенів віком понад 100 р.; після більшов. перевороту у будівлі містилися с.-г. технікум, МТС, клуб, від 1956 — заг.-осв. школа) і катол. каплицю (1990–2000 побл. неї зведено костел Пресвятого Серця Господа Ісуса), 1909 — гуральню (нині Маниковец. спирт. завод), яка виробляла 80 відер спирту на добу. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у квітні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. У 1920-х рр. спирт. завод реконструювали, унаслідок чого потуж. підприємства зросла до 300 декалітрів спирту на добу. 1923–30 — село Проскурів. округи; 1932–37 — Вінн., від 1937 — Кам’я­­нець-Поділ. (від 1954 — Хмельн.) обл.; 1923–59 — Михалпіл., 1959–62 — Ружичан. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, понад 60 осіб зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. 1973 на Маниковец. спирт. заводі встановили брагоректифікац. апарат, на поч. 1980-х рр. здійснили модернізацію устаткування, побудували солод. відділ. та почали виробляти ректифіков. спирт вищого очищення, 1988 ввели цех з виробництва вуглекислоти потуж. 5 т на добу. У 1950-х рр. випуск спирту досяг 42,8 тис., у 1960-х рр. — 78,9 тис., 1978 — 333 тис., 1996 — 513 тис. декалітрів. У подальші роки на підприємстві встановили млин потуж. 15 т на добу, налагодили випуск спирту «Екстра» та столової газов. води. Тривалий час очолювали Маниковец. спирт. завод і зробили знач. внесок у його розвиток С. Кошенко та Г. Пасишнюк. Нині у М. також функціонують дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Розвинені нар. промисли, зокрема вишивання (Л. Коваль, Н. Слотюк) та різьблення на дереві (І. Адамов, Л. Нащубський). Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — майстер худож. кераміки В. Віньковський. 1969–90 у М. душпастирював церк. діяч РКЦ Я. Ольшанський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю