Маринин

Визначення і загальна характеристика

МАРИ́НИН — село Березнівського ра­йону Рівненської області. 2017 Маринин. сільс. рада (під­порядк. с. Більчаки) уві­йшла до складу Соснів. обʼ­єд­наної територіал. громади. М. знаходиться на лівому (на правому — Більчаки) березі р. Случ (притока Горині, бас. Дніпра), за 70 км від обл. центру, за 60 км від м. Костопіль Рівнен. обл., за 38 км від райцентру, за 9 км від смт Соснове та за 14 км від залізнич. ст. Городниця (Ново­град-Волин. р-н Житомир. обл.). М. і Більчаки межують із селами Велика Клецька, Дерманка й Устя Корец. р-ну Рівнен. обл. Вони славляться надслучан. краєвидами (щоліта сюди при­їжджають тисячі туристів з України, а також Польщі, Білорусі та ін.). Обʼєкти природно-заповід. фонду місц. значе­н­ня: заказники Березівський (створ. 2004, 23,7 га), Більчаківський (1983, 17 га), Остроганський (1999, 168,4 га; усі — лісові), Марининсько-Устянські граніти (частина на тер. Устян. сільс. ради; 170 га, геол.), Соколині гори (частина на тер. Губків. сільс. ради Березнів. р-ну; 510 га, ландшафт.; збереглися залишки древлян. городища, охороняється памʼятка архітектури нац. значе­н­ня — руїни Губків. замку 15–16 ст.), памʼятки природи Більчаківське джерело (3 га, гідрол.; усі — 1983), Вовкова (1999, 13,9 га), Плющ звичайний (13 га; обидва — ботан.), заповід­не болотне ур­очище Очеретяне (1,3 га; обидва — 2004). У 2000 на тер. Маринин. (більша частина) і Хмелів. (Березнів. р-н) сільс. рад створ. Регіон. ландшафт. парк «Надслучанський». Є Більчаків. лісництво (6211 га) Соснів. ліс. господарства. В ур­очищах Вал, Лиха служба, Май­дан, Щербовець — радон. джерела, які використовують для лікува­н­ня хвороб опорно-рухового апарату. Пл. М. 3,19 км². За пере­писом насел. 2001, у М. проживали 931, у Більчаках — 354 особи; станом на 2015 — від­повід­но 864 і 350 осіб; пере­важно українці. Про місц. археол. памʼятки згадував В. Антонович («Труды ХІ археологическаго съѣзда въ Кіевѣ, 1899», Москва, 1901, т. 1). У М. виявлено артефакти епохи бронзи (2 тис. до н. е.). 1974 археол. екс­педицією під керівництвом Ю. Нікольченка на обох берегах Случі досліджені 2 давньорус. городища 11–13 ст. Навколо лів­обереж. городища (мало овал. форму роз­міром бл. 50 × 85 м) зберігся до 0,6–0,7 м зав­глибшки кільцевий оборон. вал. Існує 2 версії щодо походже­н­ня назви: від імені княжни Марʼєни, яка з селян. хлопцем через батьків. заборону на одруже­н­ня кинулася в лісі у прірву, а потім, за легендою, закохані пере­творилися на соколів; від риби марени, яка водиться у Случі. Вперше М. згадується у писем. джерелах 1577 як містечко з замком князів Корецьких. За актом 1579 М. ві­ді­йшов до Якима Корецького. У цьому ж документі міститься пере­лік заснованих Богушем Корецьким православ. монастирів, зокрема й у М. і Корці. 1629 було 85 дворів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Після 3-го поділу Польщі 1795 М. — у складі Рос. імперії. 1795–96 — село Волин. намісництва, 1796–1920 — Волин. губ.; 1795–1925 — Рівнен. пов.; до 1920 під­порядковувалося Селищан. волості. 1801 на узвиш­ші зведено деревʼяну церкву Преображе­н­ня Господнього, яка нині є памʼяткою архітектури нац. значе­н­ня (діє громада УПЦ МП). 1857 храм уперше від­ремонтовано, 1881 пофарбовано, 1882 нав­проти гол. входу збудовано дзвіницю. Храм. зруб у плані ше­сти­гран­ний. Над навою — невисока надбудова у ви­гляді восьми­гран. нерівнобіч. барабана з грушоподіб. банею без залому, з декор. ліхтарем; над бабинцем і абсидою — глухі барабани з дещо меншими банями. Внутр. про­стір 3-х бань пере­критий зруб. склепі­н­нями. Зовн. поверх­ня храму не має декор. дощатої обшивки, що є унікальним для Рівнен. обл. До пн. стіни абсиди прибудовані ризниця та тех. приміще­н­ня для опале­н­ня, до гол. входу — притвор. Дзвіниця невисока три­ярусна (типу «восьмерик на двох четвериках»), вкрита восьми­гран. наметом з невеликою маківкою нагорі. 1885 у М. проживали 484, у Більчаках — 310 осіб. За пере­писом 1911, Алдрі Стецькому належало 6200 дес. навколиш. земель. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася. Від вересня 1920 — знову у складі Польщі, від 1939 — УРСР. 1921–39 — село Волин. воєводства; 1925–39 — Костопіл. пов.; 1921–39 — Людвипіл. гміни; від 1939 — Рівнен. обл.; 1940–62 — Соснів. (до 1946 — Людвипіл.), від 1962 — Березнів. р-нів. Від 29 червня 1941 до 10 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 1943 через М. проходило партизан. зʼє-дна­н­ня С. Ковпака. 1939–41 та у післявоєн­ні роки жит. за­знали сталін. ре­пресій. До серед. 1950-х рр. в околицях вело збройну боротьбу під­пі­л­ля ОУН–УПА. На поч. 1970-х рр. у М. проживали 1137 осіб. Нині працює каолін. завод. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт; у Більчаках — клуб; фельдшер.-акушер. пункт. 2015 від­крито музей-етнопоселе­н­ня під від­критим небом у поліс. стилі — кузня, гончарня, ткац. цех, корчма та хата. Щорічно проходить етнофестиваль «Горлиця». Роз­винені нар. промисли. Майстрині Л. Вознюк, Є. Красько, В. Литвинчук, В. Шекель, Є. Шекель вишивають ікони, рушники, серветки та ін. Встановлено обеліск рад. воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців М. — поетеса Л. Литвинчук.

Літ.: Теодоровичъ Н. И. Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Т. 2. Уѣзды Ровенскій, Острожскій и Дубенскій. Поча-евъ, 1889; Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Поліс­ся (Крає­знавчий словник — від найдавніших часів до сьогоде­н­ня): В 2 т. Т. 2. Він­ніпег, 1986; Лашта В. І. Гео­графія Надслучанського краю: Наук.-пі­знав. посіб. Р., 2003; Боровець В. І., Лашта В. І. Туристично-оздоровчі маршрути Березнівщини. Р., 2004; Бояківський Л. Село Маринин та його легенди // Ого. 2006, 27 лип.; Дехтяр В. Від села до села: Більчаки // Надслучан. вісн. 2008, 26 квіт.; Тимощук Л. Маринин від­святкував 525-річчя // Там само. 2013, 13 верес.; Баковецька І. В. Релігійне життя Надслучанського краю: Культурно-краєзн. дослідж. Р., 2013; Цимбалюк Є. Сільський музей під від­критим небом народився в Україні за грант Євросоюзу // Вільне слово. 2015, 1 жовт.; Рачок П. У краю краси і працелюбів // Надслучан. вісн. 2015, 10 листоп.

Т. Г. Шекель

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю