Мармарощина

МАРМАРО́ЩИНА  — історико-географічний край. Розташ. у Карпатах на лівобережжі р. Тиса (притока Дунаю). Ін. назви — Мараморош, Мармарош. Уперше назва «Мараморош» згадана у грамоті під 1199. До 14 ст. край був малозаселеним і використовувався як тер. для полювання угор. королів і бояр. Від 1303 ним управляв підданий угор. королю воєвода. У 14 ст. почалася колонізація М. волохами-румунами із Семиграддя та русинами-українцями з Галичини. 1385 М. перетворено на Мараморос. комітат (жупу). Після поділу Угорщини 1526 М. відійшла до Семиграддя, 1733 знову повернулася в Угорщину, під владою якої залишалася до 1919. До поч. 18 ст. більшість насел. М. становили румуни, згодом — русини-українці. Напр., 1839 у Мараморос. комітаті мешкало 49 тис. румунів і 84 тис. українців, наприкінці 19 ст. — 65 тис. румунів і 122,5 тис. українців. На поч. 20 ст. пл. М. складала 10 350 км², насел. — 360 тис. осіб, з них бл. 45 % становили русини-українці, 24 % — румуни, решта — євреї, німці, угорці, словаки та ін. Пн. (більша) частина М. належить до укр. етніч. тер. і є сх. частиною Закарпаття (тер. сучас. Рахів., Тячів., Хуст. і Міжгір. р-нів Закарп. обл.), пд. частина (повіт Мараморош, Румунія) заселена переважно румунами. Адм. центром М. було м. Мараморош-Сіґет (нині м. Сіґету-Мармацієй, Румунія). Насел. М., зокрема й русини-українці, брало активну участь у повстанні Д. Дєрдя 1514, гайдуц. антифеод. виступах 17 — поч. 18 ст., нац.-визв. війні угор. народу 1703–11 під керівництвом Ф. Ракоці. На поч. 20 ст. угор. влада організувала Мараморош-Сіґет. процеси (1904, 1906, 1913–14) проти укр. селян православ. віросповідання, яких звинувачували у держ. зраді через масовий вихід із греко-катол. Церкви і перехід до право­слав’я, що викликало бурхливу реакцію в демократ. колах Європи проти свавілля угор. судочинства. Після розпаду Австро-Угорщини згідно з рішеннями Сен-Жерменського мирного договору та Тріанонського мирного договору 1920 М. поділено: її пн. частина (3/5 тер.) відійшла до Чехо-Словаччини, де створ. Мараморос. жупу (ліквідована під час адм. реформи 1927), а пд. (2/5 тер.) з насел. у 32 тис. осіб — до Румунії. Держ. кордон проходив уздовж Тиси і не збігався з етнічним. Так, до Румунії відійшла частина укр. тер. — долина річок Вишеу і Рускова з 27-ма тис. русин.-укр. насел. (у найбільшому селі — Руська Поляна — мешкало 7 тис., у м. Мараморош-Сіґет — бл. 3 тис. русинів-українців). Осн. заняття українців у пд. частині М. — землеробство, скотарство та гірн. пром-сть. Укр. нац. життя розвивалося слабо через політику румунізації, якій протистояла насамперед греко-катол. Церква (у міжвоєнні роки тут діяли 11 укр. греко-катол. парафій і 3 філії). На поч. 1920-х рр. українці в М. у румун. парламенті представляли 2 посли (депутати) — О. Ільницький і Т. Боготей. У цей час на М. існували Руська партія та філія Укр. нац. партії, які відігравали незначну роль у суспільно-політ. житті. Культ.-осв. діяльність українців М. очолював І. Одовічук. У березні 1939 укр. насел. М. допомагало втікачам із Карпатської України. 1940 М. зайняли угорці, 1944–45 — рад. війська. У січні 1945 в Мараморош-Сіґеті представники нар. комітетів 17-ти укр. сіл створили Нар. демократ. фронт, який 4 лютого 1945 провів Мараморос. з’їзд нар. комітетів. На ньому 426 делегатів обрали Мараморос. нар. комітет у складі 34-х осіб, які прийняли петицію про возз’єд­­нання із Закарп. Україною в складі Рад. України і проінформували про це уряди СРСР і УРСР. У травні 1945 рад. уповноважений Союз. контрол. комісії в Румунії під загрозою арешту наполягав на розпускові Мараморос. нар. комітету і передачі всієї повноти влади румун. адміністрації. Незважаючи на клопотання голови Нар. ради Закарп. України І. Туряниці та голови уряду УРСР М. Хрущова, Й. Сталін наказав відкликати з Мараморош-Сіґету уповноважених Закарп. України. Таким чином, об’єднання всієї М. із Закарп. Україною не відбулося, її пд. частина залишилася у складі Румунії. Нині у пд. частині М. (Сіґет. і Вишев. р-ни Мараморос. пов.), по річках Рускова, Вишеу і по лівому березі Тиси, розташ. 13 сіл, в яких проживають понад 37 тис. українців. Найбільшими серед них є Русь-Поляни — 11 тис., Русково — 6 тис., Ремець — 2,4 тис., Кричунів — 1,8 тис., Вишавська Долина — 1,7 тис., Красна — 1,5 тис., Бистрий — 1,5 тис. мешканців. У селах Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою заг. частка укр. етніч. насел. складає бл. 95 %. Після тривалого періоду мадяризації та румунізації щодо українців М. укр. культурне життя дещо покращало від 1948, коли румун. влада надала права для нац. меншин у шкільництві. Однак і нині в Румунії, де за офіц. даними нараховується 65 тис. українців (а за даними Союзу українців Румунії — 250 тис.), укр. нац. меншина перебуває в досить складних умовах щодо збереження та розвитку своєї нац. ідентичності, задоволення освіт. і культурно-інформ. потреб. У Румунії немає жодного укр. дитсадка та жодної школи з викладанням більшості предметів українською мовою. На М. лише в 11-ти дитсадках із румун. мовою виховання та 8-ми восьмиріч. школах із румун. мовою навч. укр. мову і літературу викладають як окремий предмет. У повіті діє єдиний в Румунії укр. ліцей. Вищу освіту українською мовою можна здобути в 3-х навч. закладах, але лише за однією спеціальністю — українська мова і літ-ра. Фактично відсутні будь-які друковані ЗМІ українською мовою, окрім період. видань Румунії Союзу українців.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю