Мглин Брянської області

МГЛИН — місто у Брянській області РФ, райцентр. Знаходиться на р. Судинка (ліва притока р. Іпуть) за 125 км від обл. центру на укр. істор. землі Стародубщина. Площа 15 км². Насел. 7884 особи (2017). Згідно з Іпатіїв. літописом, неподалік сучас. М. знаходилося м. Зартий (Заритий) Черніг. князівства, знищене монголо-татар. військом хана Батия. Перша писемна згадка без­посередньо про М. — у Литов. метриці за 1387. Вона повʼязана із захопле­н­ням міста великим князем литовським Ольґердом, який від­дав його своєму сину Симеону (згодом М. належав сину Симеона Юрію і внуку Івану). За однією версією, назва міста походить від навколиш. темних і млистих лісів, за ін. — від знач. кількості млинів, які знаходилися тут. Від 1472 — у складі Смолен. воєводства. 1501 М. ві­ді­йшов до Моск. царства (виконував функції прикордон. міста), за умовами Деулін. пере­мирʼя 1618 — до Речі Посполитої (у цей період отримав Маґдебур. право). Під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького М. звільнений козаками, які організували Мглин. сотню. Хоча вона вперше зга­дана у реє­страх 1654, ймовірно, існувала й раніше: спочатку — як військ. і адм.-територ. одиниця Ніжин. полку, від 1663 — Стародуб. полку Геть­манщини. 1661 місто за­знало руйнувань під час нападу крим. татар, 1663 витримало облогу польс. війська. 1666 цар Олексій Михайлович надав йому грамоту на від­новле­н­ня привілеїв за Маґдебур. правом. На поч. 18 ст. у М. було 187 дворів і 44 без­дворові хати, 1723 — 130 козачих дворів і 91 міщанський, 105 без­дворових хат, 1787 — 609 будинків, 14 крамниць, 5 церков. У серед. 18 ст. до складу Мглин. сотні (крім самого М., Заліз. заводу й Косиц. рудні) входили села: Анохове, Білогоща, Близниці, Буда, Велжичі, Велика Дуброва, Велюхани, Ветлевець, Високе, Вормине, Вʼялки, Газуки, Далисичі, Дегтярівка, Дроків, Єльня, Єсимонтівка, Жаткове, Заволодівка, Зимодрівка, Калинки, Кипті, Киселівка, Кожемʼяки, Косарі, Косичі, Костяничі, Курчичі, Лопазна, Луковиця, Ляличі, Нарослі, Нетягівка, Нивне, Новий Дроків, Овчинець, Осколків, Павлівка, Писарівка, Рудня Шиморівська, Сан­ники, Семки, Струженка, Суражичі, Улазовичі, Чешуйки, Чорноводка, Шаулине, Шеверди, Шулаківка, Шуморів; хутори: Біловодка, Бурчак, Губчицевий, Дроківський, Крулобурський, Маліївщина, Романівський, Рудниковий, Голаки Лукʼяна, Чорноводський, Шуморівський; слободи: Волховець, Дубровка, Калинки, Каменська, Киселівка, Кобиленка, Коновалівка, Косарі, Костяничі, Красні Горки, Кромова, Ловча; слобідки: Голубівка, Млинка, Попівка, Романівка, Селище, Степанівка, Хорнівка, Цинка. 1760 імператриця Єлизавета І Петрівна подарувала місто у приватну власність геть­ману К. Ро­зумовському. Після ліквідації Геть­манщини від 1781 — повіт. центр Новгород-Сівер. намісництва, від 1796 — Малорос., від 1802 — Черніг. губ. 1781 мешкало 2 тис., 1861 — 8 тис. осіб. 1830 збуд. собор Успі­н­ня Богоматері у стилі класицизму. Станом на 1859 діяли салотоп., шкірооб­роб., 3 цегел. і 6 гончар. заводів. 1887 у М. нарах. 825 дворів (11 426 мешканців). 1917–18 — повіт. центр Черніг. губ. у складі УНР і Української Держави. Від 1919 — повіт. центр Гомел. губ., від 1929 — райцентр Зх., від 1937 — Орлов. (усі — РФ), від 1944 — Брян. обл. М. був родин. гніздом сімʼї Косачів, які знаходилися тут на геть­ман. службі від поч. 18 ст., зокрема у місті народилися П. Косач (чоловік Олени Пчілки, батько Лесі Українки) та його сестра О. Косач.

Літ.: Лазаревскій А. Описаніе старой Малорос­сіи: Матеріалы для исторіи заселенія, земле­владѣнія и управленія. Т. 1. Полкъ Стародубский. К., 1888.

І. В. Роз­добудько

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю