Медична реабілітація

Визначення і загальна характеристика

МЕДИ́ЧНА РЕАБІЛІТА́ЦІЯ — сукупність медичних заходів, спрямованих на покраще­н­ня фізичної активності та когнітивної функції індивідуума, роз­шире­н­ня можливостей його участі у повсякден­ному житті та інтеграцію у звичне середовище. До профес. обовʼязків лікаря-реабілітолога належить профілактика, діагностика, лікува­н­ня та організація реабілітац. процесу для пацієнтів усіх вікових груп із поруше­н­нями функцій організму, які викликані захворюва­н­нями або травмами та обтяжені супут. патологією. Мета М. р. — досягне­н­ня у від­повід. термін від­новле­н­ня порушених патологією або травмою функцій організму та праце­здатності пацієнта, його при­стосува­н­ня до участі у соц. та побут. сферах життя з поперед. або зміненими у звʼяз­­ку із хворобою соц. функціями, покраще­н­ня якості життя. Виділяють 3 фази М. р.: шпитальна (від­новлювал. лікува­н­ня), санаторна (реадаптація), поліклінічна (диспансерне спо­стереже­н­ня). Обсяг реабілітації та її організац. структура детерміновані характером контингенту, який під­лягає від­новлювал. лікуван­ню. Осіб, що потребують реабілітації, поділяють на пацієнтів, які травмовані, поранені та реконвалесцентні після різних хвороб із тимчасовою втратою або зниже­н­ням ступеня праце­здатності (первин. контингент); хворих на хронічні захворюва­н­ня або з наслідками травм та поранень зі стійкою втратою праце­здатності та тимчасовою інвалідизацією, в яких у результаті реабілітац. лікува­н­ня можлива позитивна динаміка від­новле­н­ня порушених функцій (вторин. контингент); інвалідів з наслідками захворювань, травм і поранень із різним ступенем стійкої втрати праце­­­здатності (контингент, який потребує по­стій. реабілітації). Для кожної зі вказаних груп залежно від характеру патології (хвороба чи травма), ступеня та обсягу порушень, функціонал. можливостей індивідуума необхідне роз­робле­н­ня спец. реабілітац., зокрема мед. технологій, які направлені на максимально повне від­новле­н­ня фіз., псих., профес. та соціально повноцін. особи. У Європі становле­н­ня М. р. почалося у 19 ст. Поштовхом для активізації цього процесу стала епідемія поліомієліту, що охопила низку країн у 1950-і рр., у результаті якої значна кількість дорослих та дітей потребувала ефектив. реабілітації. В Україні впровадже­н­ня М. р. у практику охорони здоровʼя роз­почато в серед. 1940-х рр. зі створе­н­ня низки реабілітац. шпиталів, санаторіїв та ін. закладів для від­новлювал. лікува­н­ня ветеранів та інвалідів 2-ї світової війни. На­прикінці 1970-х рр. засн. низку установ для реабілітації хворих, які пере­несли інфаркт міокарда. Важливим для організації системи М. р. є впровадже­н­ня і удосконале­н­ня трьох осн. принципів: етапність від­новлювал. лікува­н­ня (послідовна реабілітація хворих в умовах стаціонару, потім — санаторію з на­ступ. диспансер. на­глядом у поліклініці); доцільність проведе­н­ня санаторно-курорт. реабілітації в ран­ній від­новлювал. період без­посередньо після виписки зі стаціонару; широке за­стосува­н­ня фіз. методів лікува­н­ня з метою під­вище­н­ня ефективності реабілітац. заходів. На основі цих принципів в Україні створ. систему ран­ньої реабілітації хворих, які пере­несли інфаркт міокарда, інсульт, вірус. гепатит, осіб із наслідками опіків та після оператив. втручань на магістрал. су­­ди­­нах, серці, органах травле­н­ня, су­глобах, пере­ломах довгих цівкуватих кісток, а також доведено знач. терапевт. та екон. ефекти цих заходів. Ефективність цієї методології отримала під­твердже­н­ня під час проведе­н­ня реабілітації по­страждалих унаслідок аварії на ЧАЕС. М. р. здійснюють у три етапи, але найбільш ви­вченою та виправ­даною є санаторно-курортна реабілітація, яка ві­ді­грає значну роль у збережен­ні та зміцнен­ні здоро­­вʼя населе­н­ня. Гол. її пере­вага — орієнтація на широке за­стосува­н­ня лікувал.-реабіліт. потенціалу курорт. місцевостей. Про ефективність системи ран­ньої санаторно-курорт. реабілітації свідчить те, що 80 % осіб праце­здат. віку після пере­несених захворювань серцево-судин. системи (зокрема інфаркту міокарда) повертаються до повноцін. діяльності, причому на 1–1,5 місяці раніше, утричі зменшується пере­хід на інвалідність, показники ускладнень і смертності при цій патології знижуються удвічі. Сучасна система від­новлювал. лікува­н­ня та ран­ньої санаторно-курорт. реабілітації хворих із травмами та захворюва­н­нями опор­но-рухового апарату до­зволяє знизити рівень інвалідності (понад 90 % осіб повертаються до праці) та скоротити термін лікува­н­ня у 2–2,5 раза, що сут­тєво зменшує період непраце­здатності пацієнтів. Високу ефективність санаторно-курорт. етапу реабілітації зафіксовано й при ін. нозологіях. Діяльність реабілітац. від­діл. направлена не тільки на збереже­н­ня і роз­виток труд. потенціалу країни, а й сприяє формуван­ню здорової нації шляхом лікува­н­ня та оздоровле­н­ня вагіт. жінок та дітей. Санаторно-курортна система України за роки її існува­н­ня набула значе­н­ня нар.-госп. галузі, що володіє природ. тер. курортів, природ. лікувал. ресурсами майже усіх типів, власне санаторно-курорт. закладами різного ві­домчого під­порядкува­н­ня та різних форм власності, у яких здійснюють лікува­н­ня та реабілітацію хворих різних вікових груп із різноманіт. патологією. До того ж ця сфера має знач. наук. потенціал, що забезпечує роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня нових мед. технологій санатор. та від­новлювал. лікува­н­ня. За межами країни ві­домі досягне­н­ня в галузі М. р. дітей, хворих на ДЦП, які проводять на курорті Трускавець під керівництвом В. Козявкіна. Одним із остан. досягнень у цій галузі є об­ґрунтува­н­ня можливості та доцільності санаторно-курорт. реабілітації дітей після радикал. лікува­н­ня онкопатології спів­робітниками Укр. НДІ мед. реабілітації та курортології (Одеса). В Україні існує наук. школа фізіотерапевтів та курортологів, серед її пред­ставників — М. Лобода, М. Бог­данов, В. Оржешковський, І. Самосюк, Л. Тондій, І. Следзевська, Й. Пшетаковський, В. Кенц, Л. Серебріна, Л. Міхно, А. Лещинсь­­кий, В. Козявкін, К. Бабов, І. Лемко, В. Єжов, О. Владимиров, В. Сокрут, Т. Золотарьова. Забезпече­н­ня хворих санаторно-курорт. допомогою покладено на Фонд соц. страхува­н­ня з тимчасової втрати праце­здатності України і здійснюється шляхом закупівлі путівок у санаторно-курортні заклади України різного ві­домчого під­порядкува­н­ня (ЗАТ «Укр­профо­здоровниця», МО, МВС тощо). Дис­кусій. є пита­н­ня роз­межува­н­ня лікува­н­ня та реабілітації, але його виріше­н­ня має важливе значе­н­ня для ви­значе­н­ня чітких показань до за­стосува­н­ня фіз. лікувал. факторів та адекват. їх при­значе­н­ня. На думку низки вчених, різниця між лікува­н­ням та реабілітацією полягає в тому, що лікувал. заходи направлені на ліквідацію або зменше­н­ня проявів гострого періоду роз­витку патол. процесу, а реабілітація від самого початку сфокусована на від­новле­н­ня функцій або мінімізува­н­ня наслідків осн. патол. процесу. В профілактиці та М. р. різноманіт. захворювань природ. лікувал. ресурсам (пелоїди, глини, озокерит, мінерал. води та ін.) належить значна роль, тобто їх роз­глядають як адаптогени, які сприяють від­новлен­ню порушеної патологією по­стійності внутр. оточе­н­ня організму.

Літ.: Терновой К. С., Кравченко А. А., Лещинский А. Ф. Реабилитацион­ная терапия при травмах костно-су­ставного ап­парата. К., 1982; Оржешковский В. В. Клиническая физиотерапия. К., 1984; Серебрина Л. А. Реабилитация больных с патологией органов пищеварения. К., 1989; M. R. Gersh. Electrotherapy in Re­­habilitation. Philadelphia, 1992; Вайсфельд Д. Н. Теплолечение // Немедикаментоз. лечение в клинике внутр. болезней. К., 1995; Санаторный этап реабилитации больных ишемической болезнью сердца. К., 1995; Методичні ре­­комендації з санаторно-курортного лікува­н­ня. К., 1998; M. H. Сameron. Phy­­sical Agents in Rehabilitation. Philadel­­phia, 1999; Золотарева Т. А. Физические лечебные факторы: основы механизма действия на процес­сы биотранс­формации в печени. К., 2000; Бабов К. Д., Ніколаєва Н. Г. Деякі аспекти ортопедичної реабілітації дітей // Мед. реабілітація, курортологія, фізіотерапія. 2001. № 3; Клячкин Л. М., Щегольков А. М. Медицинская реабилитация больных с заболеваниями внутрен­них органов. Москва, 2001; Медицинская реабилитация в терапии: руководство для врачей. Д., 2001; Сорокина Е. И., Серебряков С. Н., Гусакова Е. В. Влияние интер­­ференцион­ных токов на вегетативные нарушения у больных с син­дромом раз­дражен­ного кишечника при комплекс­ном санаторно-курортном лечении // Вопр. курортологии, физиотерапии и лечеб. физ. культуры. 2001. № 1; Пономаренко Г. Н. Физические методы лечения. С.-Петербург, 2002; Улащик В. С., Лукомский И. В. Общая физиотерапия. Минск, 2003; Золотарева Т. А., Па­влова Е. С., Ручкина А. С., Алесеенко Н. А. Современ­ные пред­ставления о механизме действия пелоидов // Лечеб. грязи (пелоиды) Украины. К., 2006. Ч. 1; Козявкин В. И., Волошин Т. Б., Гордиевич М. С., Качмар О. А. Оценка изменений моторных функций у пациентов с церебральними параличами при применении системы интенсивной нейрофизиологической реабилитации // Вест. неврологии, психиатрии и нейрохирургии. 2012. № 7.

К. Д. Бабов

Завантажити статтю