Мережковський Дмитро Сергійович

МЕРЕЖКО́ВСЬКИЙ Дмитро Сергійович (Мережковский Дмитрий Сергеевич; 02(14). 08. 1865, С.-Петербург — 07. 12. 1941, Париж) — російський поет, прозаїк, критик, публіцист, перекладач, громадський діяч. Один із засн. рос. символізму. Брат К. Мережковського, чоловік З. Мережковської-Гіппіус. Прадід Федір наприкінці 18 ст. був військ. старшиною у м. Глухів (нині Сум. обл.). Закін. С.-Пе­тербур. університет (1888). У першій зб. поезій «Стихотворения. 1883–1887» (1888) виявилася риса усієї його творчості — літературність, залежність від поперед. культури, чужих сюжетів. Зб. вір­шів «Символы. Песни и поэмы» (1892) та кн. «О причинах упадка и о новых течениях современной русской литературы» (1893; обидві — С.-Петербург) були сприйняті як маніфести нового літ. руху, засн. на худож. ідеалізмі. Осн. елементами нового мистецтва проголошувалися містич. зміст, символи та розширення худож. вразливості. Зб. поезій «Новые стихотворения. 1891–1895» (С.-Петербург, 1896) викликала спротив критики, яка засуджувала оспівування декадентства, язичництва, гріховності. У романі «Смерть богов. Юлиан Отступник» (перша назва — «Отверженный»; «Северный вестник», 1895, № 1–6; окреме вид. — С.-Петербург, 1906), першій частині трилогії «Христос и Антихрист», вираженню ідеї протиріччя між язичництвом і християнством слугувала детальна реконструкція подій минулого з опорою на факти, цитати з істор. джерел, яка відбувалася залежно від зовн. до них істор.-філос. концепції. Кн. «Вечные спутники. Портреты из всемирной литературы» (С.-Петербург, 1897) була спробою суб’єкт.-психол. осмислення особистості мислителів і письменників. Спираючись на два джерела — влас. твір письменника і дослідж. про нього — М. створював умовно-психол. міфологізов. образ творця, залежний від його концепції. Подорожі Італією, зокрема за маршрутом Леонардо да Вінчі, здійснені у серед. 1890-х рр., слугували збору матеріалів для другої частини трилогії «Христос и Антихрист» — роману «Воскресшие боги. Леонардо да Винчи» (С.-Петербург, 1901), в якому стрижн. ідея циклу розробляється на матеріалі життєпису, листів, трактатів художника. Ідею протиріччя між язичниц­твом та християнством уособ­­люють опозиції дії і споглядання, розуму і почуття, мистецтва і природи, синтезом яких є геніал. особистість Леонардо. У третій частині — романі «Антихрист. Петр и Алексей» («Новый путь», 1904, кн. 1–12; «Вопросы жизни», 1905, кн. 1–3; окреме вид. — С.-Петербург, 1905) — період Петра І осмислений як такий, що визначає майбутнє Росії, бо є протистоянням не тільки християнства і язичництва, але й давньої самобутності і західництва, духовного і тілесного, Церкви істор. й есхатологічної. Літ.-крит. дослідж. «Л. Толстой и Достоевский» («Мир искусства», 1900–02, т. 3–7; окреме вид. — С.-Петербург, 1901–02) поставило питання про кінець рос. літ-ри як літ-ри естет. споглядання. Думка про настання Третього Заповіту — релігії Святого Духа, якою пронизане дослідж., спонукала М. до її популяризації у публіцистиці, виступах, зокрема на Реліг.-філос. зборах у С.-Петербурзі (1901), у часописі «Новый путь» (1903–1904). У кн. «Судьба Гоголя. Творчество, жизнь, религия» («Новый путь», 1903, № 1–3; окреме вид. — Мос­ква, 1906) «неохристиянство» позначилося у метафорі боротьби письменника із чортом, від якого він рятувався в аскетизмі і відмові від худож. творчості. Зб. «Собрание стихов. 1883–1903» (Мос­ква, 1904) та «Собрание стихов. 1883–1910» (С.-Пе­тер­бург, 1910) були остан. зверненням М. до поезії. До від’їзду в еміграцію (1919) він виступав як літ. критик, публіцист і драматург, популяризував думку про антихристиян. характер самодержавства («Грядущий Хам», С.-Петербург, 1906; «Теперь или никогда. О церковном соборе», Мос­ква, 1906; «Le Tsar et le Ré­­volution», Paris, 1907, у спів­авт. з дружиною та Д. Філософовим; «В тихом омуте», С.-Петербург, 1908; «Не мир, но меч. К будущей критике христианства», С.-Петербург, 1908) і пророчий зміст рос. літ-ри («Пророк русской революции. К юбилею Достоевского», С.-Петербург, 1906; «М. Ю. Лермонтов. Поэт сверхчеловечества», С.-Петербург, 1909; «Две тайны русской поэ­зии. Некрасов и Тютчев», Петроград, 1915; «Завет Белинского. Религиозность и общественность русской интеллигенции», Петроград, 1915), сповненої передчуттями нової релігійної свідомості. Задум драматург. трилогії «Царство Зверя» (перша частина — трагедія «Павел I», С.-Петербург, 1908) трансформувався: другою і третьою стали романи «Александр Пер-вый» (С.-Петербург; Мос­ква, 1913) і «14 декабря» (Петроград, 1918), присвяч. пошукам в історії передвісників реліг. громадськості. З від’їздом до Варшави розпочав антибільшов. діяльність, спрямовану на об’єднання зусиль задля інтервенції. У листопаді 1920 переїхав до Парижа, де знаходився у центрі культур. життя еміграції, організував товариство «Зелена лампа», був номінантом на Нобелів. премію з літ-ри. Дилогія «Рождение богов. Тутанкамон на Крите» (Прага, 1925) і «Мессия» (Париж, 1928) та есе «Тайна Трех. Египет и Вавилон» (Прага, 1925) присвяч. первням християнства у давніх віруваннях. У кн. «Тайна Запада. Атлантида — Европа» (Белград, 1930) загибель Атлантиди осмислена у проекції на сучасні протиріччя, а Наполеон («Наполеон», у 2-х т., Белград, 1929) — як спадкоємець титанів Атлантиди, людина «четвертого виміру». Кн. «Иисус Неизвестный» (Белград, 1932–34), побудована на широкому колі біблій., апокрифіч., наук. і літ. джерел, есе циклу «Лица святых от Иисуса к нам» (Берлин, 1938), кн. «Данте» (Брюссель, 1939), есе «Испанские мистики. Св. Тереза Иисуса» («Возрождение». 1959, № 92, 93), «Св. Иоанна Креста» («Но­вый журнал», 1961, № 64, 65; 1962, № 69), «Маленькая Тереза» (Брюс­сель, 1988) та трилогія «Реформаторы. Лютер. Кальвин. Паскаль» (Брюссель, 1990) утверджували передчуття Третього Заповіту, Царства Духу. Внаслідок симпатії до італ. фашизму, захоплення сильними особистостями (Ю. Пілсудський, Б. Муссоліні), ідей. радикалізму, виступу на радіо з вітанням А. Гітлеру (1939) опинився в ізоляції. Укр. мовою окремі твори М. переклав М. Лукаш.

Рекомендована література

1. Ильев С. П. Эволюция мифа о Петербурге в романах Мережковского («Петр и Алексей») и Андрея Белого («Петербург») // Мережковский Д. С. Мысль и слово. Москва, 1999;
   Google Scholar Internet
2. Колобаева Л. А. Русский символизм. Мос­ква, 2000;
   Google Scholar Internet
3. Труханенко О. «Дон-Кіхот» — вірш Д. С. Мережковського // Сервантес і проблеми розвитку європ. прози: Зб. наук. пр. Л., 2000;
   Google Scholar Internet
4. Варченко Н. Н. В. Гоголь в религиозно-философской критике Д. С. Мережковского // М. Гоголь і світ. літ-ра: Зб. наук. пр. П., 2009;
   Google Scholar Internet
5. Кушнірова Т. Особливості жанру роману Д. С. Мережковського «Антихрист (Петр и Алексей)» // Філол. науки: Зб. наук. пр. П., 2011. Вип. 8;
   Google Scholar Internet
6. Андрущенко О. «Властелин чужого»: текстология и проб­лемы поэтики Д. С. Мережковского. Мос­ква, 2012.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю