МЕРЛО́-ПОНТІ́ Моріс (Merleau-Ponty Maurice; 14. 03. 1908, м. Рошфор-сюр-Мер, Франція — 03. 05. 1961, Париж) — французький філософ. Закін. Вищу норм. школу у Парижі (1930). Викл. філософії та психології у ліцеях (1930–39), Вищій норм. школі (1935–39). Під час 2-ї світової вій­ни служив у франц. армії. Проф. Ліон. університету (від 1945); викл. дит. психології та педагогіки у Сорбон­ні (1949–52); завідувач кафедри філософії Колежу де Франс (1952–61). Спів­ред. часопису «Le Temps Modernes» (1945–52). Один із гол. пред­ставників феноменології та прихильник екзи­стенціалізму. Теор. по­гляди М.-П. склалися під впливом нім. філософів Е. Гус­серля (1929 від­віду­вав у Сорбон­ні його «Париз. лекції»; від 1939 — консультант архіву філософа) та М. Гайдеґ­ґера, франц. мислителя Ж.-П. Сартра, емпір. психології. У ході крит. дослідж. сучас. йому психол. теорій сприйня­т­тя, гол. чином бігевіоризму та ґештальтпсихології, ді­йшов висновку, що люд. досвід не є закритою, суто приват. сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої сві­домості; що інтенція — характеристика не тільки сві­домості людини, але й всього люд. ставле­н­ня до світу. Згодом роз­робив поня­т­тя осмисленого, від­критого світові, досві­домого існува­н­ня. Його теор. пошуки під­порядковані об­ґрунтуван­ню філос. ідеї про те, що сприйня­т­тя є первин­ними у люд. досвіді і ви­значають спосіб «буття у світі» люд. субʼєкта, тому спри­йня­т­тя світу є самодо­стат. процесом, який логічно пере­дує поділові на субʼєкт та обʼєкт. Ця ідея спричинила не тільки по­глибле­н­ня феноменол. редукції та інтенціонал. аналізу Е. Гус­серля у напрямі подола­н­ня традиц. дуалізму дух–тіло, а й уточне­н­ня гайдеґ­ґерів. «буття-тут» у світлі виробле­н­ня онтології тілесності. Онтол. трактува­н­ня сприйня­т­тя покладено в основу його версії феноменології. Однією з характеристик цієї феноменології є його теорія про роль люд. тіла у сприйнят­ті світу. Він стверджував, що гол. характеристики спри­йня­т­тя виводять з особливостей люд. тілесності; люд. тіло ототожнюється з без­посеред. присутністю людини, по­значаючи змістов. «центр» люд. ситуації буття у світі. Метою феноменол. під­ходу М.-П. стало остаточне подола­н­ня класич. дихотомії субʼєк­­та та обʼєкта за допомогою роз­кри­т­тя метафіз. змісту тілесності. Для на­да­н­ня своїм феноменол. роз­відкам онтол. об­ґрунту­­ва­н­ня викори­став поня­т­тя «плоть», яку ототожнював з першоосновою світу, що породжує як світ, так і субʼєкт; тому її не можна звести ні до матеріал., ні до духов. суб­станції; саме у ній сконцентровано метафіз. напругу живого тіла та світу. Для соц.-філос. по­глядів М.-П. характерним є пере­хід від прихильності до ортодоксал. марксизму на початк. етапі творчості до від­мови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на су­спільно-екон. побут) і, зрештою, до пере­конаності в існуван­ні множин­ності соц. тенденцій та актив. ролі людини в їхньому спрямуван­ні.