МА́ХАЛ Ян-Гануш (Máchal Jan Hanuš; 25. 10. 1855, с. Нові Двори побл. м. Мілевско, нині Чехія — 03. 11. 1939, Прага) — чеський славіст, історик літератури. Доктор філософії (1887), член-кореспондент АН СРСР (1924). Член Чехословац. АН, Словʼян. ін­ституту в Празі, НТШ у Львові. Навч. (від 1881) в університетах Відня й Праги. Від 1901 — проф. словʼян. літ-р Карлового університету в Празі, в якому виховав ціле поколі­н­ня славістів, серед яких були й українці. Досліджував словʼян. міфологію, фольклористику й порівнял. історію словʼян. літ-р, словʼян. взаємозвʼязки — роз­відки «Nákres slovanského bájesloví» (1891), «О bohatýrském epose slovanském» (1894), «O českém románu novo­­dobém» (1902), «Bájesloví slovan­­ské» (1907), «Boje o nové směry v české literatuře» (1926) тощо. Осн. праця М. — «Slovanská litera­­tura» у 3-х т. (1922, 1925, 1929), де належне місце від­ведено укр. літ-рі. У зб. «Slovanstvo. Obraz jeho minulosti a přítomnosti» (1912) опуб­лікував ст. «Maloruská literatura», у серії «Discover Ukrajina» — кн. «Taras Ševčenko» (1919), в якій високо оцінив укр. поета, зокрема його поему «Сон». Чимало уваги творчості Т. Шевченка М. приділив і в кн. «Velicí spisovatelé ruští a ukrajinští» (1924). Ви­ступив з промовою на шевченків. вечорі в Празі (1914). Усі за­значені книги ви­дані в Празі.