Медицина спортивна
МЕДИЦИ́НА СПОРТИ́ВНА — наука, що вивчає закономірності впливу (позитивного й негативного) фізичного навантаження на організм здорової та хворої людини з метою збереження і зміцнення здоров’я, росту спортивних результатів, а також відновлення функцій, послаблених чи пошкоджених у результаті захворювання або травми. Вперше термін «спорт. серце» з’явився 1899 у роботі швед. лікаря С. Хеншена, який описав особливості функцій системи кровообігу людей, які займаються спортом. Однак в організац. і наук. аспектах пріоритет у формуванні та розвитку М. с. належав СРСР. 1921 у Харкові засн. перший у СРСР НДІ фізичної культури, 1932 — аналог. наук. заклад у Москві. Розробки осн. проблем М. с. пов’язані з іменами С. Лєтунова, Н. Граєвської, А. Дембо, Р. Мотилянської та ін. Серед укр. учених, які зробили знач. внесок у розвиток М. с., — Г. Красносельський, О. Качоровська, В. Стовбун, С. Душанін. У Києві 1969–86 діяв НДІ мед. проблем фізичної культури, співроб. якого (С. Душанін, Б. Преварський, Д. Дроздов, В. Замостьян, Л. Іващенко, О. Пирогова та ін.) досліджували проблеми оздоровлення насел. засобами фізичної культури. Нині провідні каф. укр. наук. установ, де вивчають окремі аспекти М. с., очолюють Є. Михалюк (Запоріз. мед. університет), О. Неханевич (Дніпроп. мед. академія), Л. Шахліна (Нац. університет фізичного виховання та спорту України, Київ), О. Юшковська (Одес. мед. університет). М. с. є розділом екстремал. медицини. Фіз. навантаження у спорті знаходяться на межі або перевищують функціонал. можливості спортсмена, тому спорт завжди небезпечний для його здоров’я. М. с. робить суттєвий внесок в адаптологію — науку про закономірності адаптацій. процесів. Спорт. тренування — яскравий приклад реалізації величез. адаптацій. можливостей людини. Завдання спорт. лікаря — діагностика стану спортсмена, визначення показань і протипоказань до занять фіз. вправами, лікування захворювань, що виникли. Особливості організму спортсмена, а також того чи ін. виду спорту помітно впливають не тільки на перебіг захворювань, але й на їхній характер. Спорт. лікар повинен орієнтуватися в осн. проблемах кардіології, травматології, гінекології, педіатрії, ендокринології тощо. Сучас. великий спорт потребує використання фармакол. засобів, тому спорт. фармакологія — один з провід. розділів М. с. Важливою функцією спорт. лікаря є проведення віднов. і реабілітац. заходів після фіз. навантажень, захворювань і травм. Окрім обстеження спортсменів, формами роботи лікаря є лікар.-пед. спостереження, лікар.-спорт. консультація, забезпечення змагань, сан.-гіг. контроль над місцями і умовами проведення змагань та ін. Служба М. с. представлена низкою обл., міських, рай. центрів, гол. серед яких — Укр. мед. центр спорт. медицини (Київ). Наук. аспекти різних напрямів розвитку М. с. висвітлюють ж. «Спортивна медицина і фізична реабілітація», «Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту» тощо.
Рекомендована література
- Дембо А. Г., Земцовский Э. В. Спортивная кардиология. Ленинград, 1989;
- Епифанов В. А., Апанасенко Г. Л. Врачебный контроль и лечебная физкультура. Москва, 1990;
- Спортивная медицина: Практ. рекомендации. К., 2003;
- Фармакология спорта. К., 2010;
- Швеллнус М. Олимпийское руководство по спортивной медицине / Пер. с англ. Москва, 2011.
Завантажити статтю
Наука і вчення 
