Медицина спортивна

МЕДИЦИ́НА СПОРТИ́ВНА — наука, що ви­вчає закономірності впливу (позитивного й негативного) фізичного навантаже­н­ня на організм здорової та хворої людини з метою збереже­н­ня і зміцне­н­ня здоровʼя, росту спортивних результатів, а також від­новле­н­ня функцій, послаблених чи по­шкоджених у результаті захворюва­н­ня або травми. Вперше термін «спорт. серце» зʼявився 1899 у роботі швед. лікаря С. Хеншена, який описав особливості функцій системи кровообігу людей, які за­ймаються спортом. Однак в організац. і наук. аспектах пріоритет у формуван­ні та роз­витку М. с. належав СРСР. 1921 у Харкові засн. перший у СРСР НДІ фізичної культури, 1932 — аналог. наук. заклад у Москві. Роз­робки осн. про­блем М. с. повʼязані з іменами С. Лєтунова, Н. Граєвської, А. Дембо, Р. Мотилянської та ін. Серед укр. учених, які зробили знач. внесок у роз­виток М. с., – Г. Красносельський, О. Качоровська, В. Стовбун, С. Душанін. У Києві 1969–86 діяв НДІ мед. про­блем фізичної культури, спів­роб. якого (С. Душанін, Б. Преварський, Д. Дроздов, В. Замостьян, Л. Іващенко, О. Пирогова та ін.) досліджували про­блеми оздоровле­н­ня насел. засобами фізичної культури. Нині провід­ні каф. укр. наук. установ, де ви­вчають окремі аспекти М. с., очолюють Є. Михалюк (Запоріз. мед. університет), О. Неханевич (Дні­проп. мед. академія), Л. Шахліна (Нац. університет фізичного вихова­н­ня та спорту України, Київ), О. Юшковська (Одес. мед. університет). М. с. є роз­ділом екс­тремал. медицини. Фіз. навантаже­н­ня у спорті знаходяться на межі або пере­вищують функціонал. можливості спортс­мена, тому спорт завжди небезпечний для його здоровʼя. М. с. робить сут­тєвий внесок в адаптологію — науку про закономірності адаптацій. процесів. Спорт. тренува­н­ня — яскравий приклад реалізації величез. адаптацій. можливостей людини. Зав­да­н­ня спорт. лікаря — діагностика стану спортс­мена, ви­значе­н­ня показань і протипоказань до занять фіз. вправами, лікува­н­ня захворювань, що виникли. Особливості організму спортс­мена, а також того чи ін. виду спорту помітно впливають не тільки на пере­біг захворювань, але й на їхній характер. Спорт. лікар повинен орієнтуватися в осн. про­блемах кардіології, травматології, гін­екології, педіатрії, ендокринології тощо. Сучас. великий спорт потребує викори­ста­н­ня фармакол. засобів, тому спорт. фармакологія — один з провід. роз­ділів М. с. Важливою функцією спорт. лікаря є проведе­н­ня від­нов. і реабілітац. заходів після фіз. навантажень, захворювань і травм. Окрім обстеже­н­ня спортс­менів, формами роботи лікаря є лікар.-пед. спо­стереже­н­ня, лікар.-спорт. консультація, забезпече­н­ня змагань, сан.-гіг. контроль над місцями і умовами проведе­н­ня змагань та ін. Служба М. с. пред­ставлена низкою обл., міських, рай. центрів, гол. серед яких — Укр. мед. центр спорт. медицини (Київ). Наук. аспекти різних напрямів роз­витку М. с. висвітлюють ж. «Спортивна медицина і фізична реабілітація», «Педагогіка, психологія та медико-біо­логічні про­блеми фізичного вихова­н­ня і спорту» тощо.