Мінливість

МІНЛИ́ВІСТЬ  — різноманітність властивостей та ознак живих організмів: здатність набувати нових морфо-фізіологічних або біохімічних ознак, втрачати набуті чи видозмінювати їх у процесі природного добору під впливом зовнішніх, внутрішніх факторів або їхньої взаємодії. У такому розумінні поняття «М.» протилежне спадковості. М., що виникла в природ. умовах, називають природ. (спонтан.), а викликану під час експерименту — штуч. (індукованою). Джерелами М. можуть бути комбінації та рекомбінації генет. матеріалу, зміни структури гена або хромосоми, вплив умов довкілля. Залежно від природи М. має 2 осн. форми: генотипну (спадк.) і фенотипну (неспадкову). Генотипна М. пов’язана зі зміною генотипу, тому зберігається в поколіннях; вона є наслідком різних змін спадк. матеріалу — мутацій (мутац. М.) або результатом комбінацій генів під час схрещування організмів (комбінативна М.). Осн. положення мутац. теорії М. (створив голланд. учений-генетик Г. де Фріз): мутації можуть стійко передаватися від покоління до покоління; виникають спонтанно і, на відміну від модифікацій, не утворюють безперерв. рядів М.; мутації можуть бути шкідливими або навіть летал., корис. і нейтральними. Мутац. М. є найбільш сильною та неспрямованою. Мутації бувають ядерні та цитоплазмат., сомат. (у будь-якій клітині тіла) та генерат. (у стат. клітинах-гаметах); за обсягом змін — генні, хромосомні, геномні; фенотип. виявом — морфол., біохім., фізіол.; характером вияву — домінантні та рецесивні. У людини хромосомні та геномні мутації називають синдромами. Найбільш часто виникають такі синдроми аутосом (нестат. хромосом): зміна структури 5-ї хромосоми — синдром «котячого крику», зайва 13-а хромосома — синдром Патау, зайва 18-а хромосома — синдром Едвардса, зайва 21-а хромосома — синдром Дауна (див. Дауна хвороба). Найбільш розповсюдженими синдромами людини за стат. хромосомами є синдром Клайнфельтера та синдром Шерешевського–Тернера. Якщо мутація виникає не в усіх, а в окремих клітинах, таке явище називають мозаїцизмом. Фактори, що спричиняють мутації, називають мутагенами. Вони бувають фіз. (т-ра, випромінювання різної природи), хім. (речовини різного походження) або біол. (зокрема віруси). Процес виникнення мутацій — мутагенез — буває природ. і штучним. При фенотип. М. різноманітність особин виникає без змін генотипу і не зберігається при статевому розмноженні, якщо немає умов, у яких вона виникла. Одним із видів цієї М. є вікова, або онтогенет., що виявляється у зміні всього комплексу морфо-фізіол. та біохім. ознак організму протягом його індивідуал. розвитку. Ін. вид фенотип. М. — модифікац. М. — виникає в генотипно однорід. особин, які перебувають у різних умовах середовища; виявляється в якіс. і кількіс. відхиленнях від вихід. форми; спричиняє зміни певних ознак у певних напрямах і має масовий характер. Викликані фіз. і хім. факторами модифікації, що зумовлені дією рідкіс. чинників і мають неадаптив. характер, називають морфозами. Деякі з них, що нагадують вияв мутацій відомих генів, називають фенокопіями. Фенотипна М. пояснюється тим, що організми успадковують не ознаки та властивості, а лише можливість їх розвитку; тому для реалізації генотипу у фенотип необхідні відповідні умови. Напр., для того, щоб рослина була зеленою, світло необхідне так само, як і гени, що контролюють синтез хлорофілу. З ін. боку, ступ. М. ознаки під впливом умов середовища знач. мірою залежить від спадковості, оскільки генотип визначає т. зв. норму реакції організму щодо кожної ознаки. Спадк. та неспадк. М. забезпечують усю різноманітність індивідуал. відмінностей організмів: якіс. і кількіс., незалеж. і взаємозв’язаних, адаптив. і неадаптивних та ін. Спадк. М. є основою орган. еволюції та джерелом матеріалу для селекції усіх видів рослин, зокрема харч., лікар. і тех., тварин та мікроорганізмів. В Україні ведуть селекцію бл. 50 видів лікар. та ефіроолій. культур: м’яти (Men­tha piperita), деревію (Achillea millifolium), валеріани (Valeriana nitida), звіробою (Hypericum per­foratum), наперстянки (Digitalis lanata, purpurea, grandiflora), ромашки (Matricaria perforata, M. chamomilla), нагідок лікарських (Calendula officinalis, arvensis), шавлії (Salvia officinalis, sclarea), лаванди (Lavandula spica), розторопші плямистої (Silybum ma­rianum), родіоли рожевої (Rhodio­la rosea), цмину піщаного (Helich­rysum arеnarium). Виведено нові продуктивні сорти цих культур із підвищеним вмістом біологічно актив. речовин, що широко використовують у фітотерапії та нар. медицині, як лікар. рослинну сировину — у фармацевт. промисловості для створення нових та виготовлення традиц. препаратів.

Завантажити статтю