«КІ́ЕВСКАЯ СТАРИНА́» — науковий, історичний та літературно-етно­графічний журнал. Виходив 1882–1906 щомісяця російською мовою; усього 94 томи (300 чисел). Орган київського «Громади». Засновник — В. Антонович та О. Лазаревський. Редактор — Ф. Лебединцев (1882–87), О. Лашкевич (1888–89), Є. Ківлицький (1890–92), В. Науменко (1893–1906). Публікував дослідже­н­ня з політичних, соціально-економічних, культурних історії України (пере­важно 16–19 ст.), археології, етно­графії, фольклористики, крає­знавства, літературо­знавства та мово­знавства, а також документи з державних і приватних архівів (мемуари, щоден­ники, епістолярії Ф. Прокоповича, І. Мазепи, О. Бодянського, М. Максимовича, М. Маркевича, Т. Шевченка, П. Куліша та ін.), текс­ти народних дум і пісень. У додатках містив архівні документи: «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767)», «Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко (1727–1753)», «Любецкий архив графа Г. А. Милорадовича», «Мемуары, касающиеся истории Южной Рос­сии» та ін.), а також числен­ні ілюстровані матеріали (порт­рети Д. Вишневецького, І. Мазепи, П. Могили, Г. Полетики, Г. Сковороди, Б. Хмельницького, малюнки, карти та плани історичних місцевостей і споруд). Рубрики: «Отдел І» (дослідницькі стат­ті та художні твори), «Документы, известия и заметки», «Библио­графия», «Критика», «Текущие известия», «Археологическая летопись» тощо. 1897 «К. с.» одержала до­звіл на друкува­н­ня художніх творів українською мовою, цього ж року при редакції створено друкарню, а 1899 — книгарню. Серед авторів та дописувачів (понад 450 осіб) — Д. Багалій, В. Біднов, М. Біляшівський, М. Василенко, Ф. Вовк, П. Голубовський, В. Горленко, М. Грушевський, В. Доманицький, М. Драгоманов, С. Єфремов, П. Житецький, І. Каманін, М. Костомаров, А. Кримський, П. Лебединцев, О. Левицький, І. Лучицький, О. Маркевич, Ф. Матушевський, К. Михальчук, І. Па­вловський, М. Петров, Б. По­знанський, М. Сумцов, Д. Яворницький. Опублікував художні твори І. Нечуя-Левицького («Старосветские батюшки и матушки»), І. Карпенка-Карого («Сава Чалый», «Понад Дни­пром»), В. Вин­ниченка («Сыла и краса», «Голота»), І. Франка («Мил­лионер», «Чума»), повість Панаса Мирного та І. Білика «Пропаща сила», поезії Лесі Українки, оповіда­н­ня та повісті Б. По­знанського, Г. Барвінок, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Л. Яновської, історичні драми М. Старицького. «К. с.» була потужною осередком шевченко­знавства, зокрема у часописі вміщено значну кількість російськомовних творів Т. Шевченка («Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Слепая», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та ін.), а також матеріалів до його біо­графії (В. Горленка, В. Доманицького, П. Лебединцева, В. Науменка, М. Шугурова та ін.). Журнал зробив вагомий внесок у роз­виток україно­знавчих студій та роз­шире­н­ня джерельної бази історичних досліджень і посів помітне місце у культурно-освітньому русі української інтелігенції кінця 19 — початку 20 ст., пропагував ідеї національної, історичної та етно­графічної самобутності України. 1907 як продовже­н­ня «К. с.» видавався україномовним громадсько-політичним та історико-літературним журналом. «Україна» (редактор В. Науменко); 1992 часопис від­новлено під на­звою «Київська старовина».