Кіевская старина

Визначення і загальна характеристика

«КІ́ЕВСКАЯ СТАРИНА́»  — науковий, історичний та літературно-етнографічний журнал. Виходив 1882–1906 щомісяця російською мовою; усього 94 томи (300 чисел). Орган київ. «Громади». Засн. — В. Антонович та О. Лазаревський. Ред. — Ф. Лебединцев (1882–87), О. Лашкевич (1888–89), Є. Ківлицький (1890–92), В. Науменко (1893–1906). Публікував дослідж. з політ., соц.-екон., культур. історії України (переважно 16–19 ст.), археології, етнографії, фольклористики, краєзнавства, літературознавства та мовознавства, а також документи з держ. і приват. архівів (мемуари, щоденники, епістолярії Ф. Прокоповича, І. Мазепи, О. Бодянського, М. Максимовича, М. Маркевича, Т. Шевченка, П. Куліша та ін.), тексти нар. дум і пісень. У додатках містив архівні документи: «Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767)», «Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко (1727–1753)», «Любецкий архив графа Г. А. Милорадовича», «Мемуары, касающиеся истории Южной России» та ін.), а також численні ілюстр. матеріали (портрети Д. Вишневецького, І. Мазепи, П. Могили, Г. Полетики, Г. Сковороди, Б. Хмельницького, малюнки, карти та плани істор. місцевостей і споруд). Рубрики: «Отдел І» (дослідниц. статті та художні твори), «Документы, известия и заметки», «Библиография», «Критика», «Текущие известия», «Археологическая летопись» тощо. 1897 «К. с.» одержала дозвіл на друкування худож. творів українською мовою, цього ж року при ред. створ. друкарню, а 1899 — книгарню. Серед авторів та дописувачів (понад 450 осіб) — Д. Багалій, В. Біднов, М. Біляшівський, М. Василенко, Ф. Вовк, П. Голубовський, В. Горленко, М. Грушевський, В. Доманицький, М. Драгоманов, С. Єфремов, П. Житецький, І. Каманін, М. Костомаров, А. Кримський, П. Лебединцев, О. Левицький, І. Лучицький, О. Маркевич, Ф. Матушевський, К. Михальчук, І. Павловський, М. Петров, Б. Познанський, М. Сумцов, Д. Яворницький. Опублікував художні твори І. Нечуя-Левицького («Старосветские батюшки и матушки»), І. Карпенка-Карого («Сава Чалый», «Понад Днипром»), В. Винниченка («Сыла и краса», «Голота»), І. Франка («Миллионер», «Чума»), повість Панаса Мирного та І. Білика «Пропаща сила», поезії Лесі Українки, оповідання та повісті Б. Познанського, Г. Барвінок, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Л. Яновської, істор. драми М. Старицького. «К. с.» була потуж. осередком шевченкознавства, зокрема у часописі вміщено значну кількість російськомов. творів Т. Шевченка («Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Слепая», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та ін.), а також матеріалів до його біографії (В. Горленка, В. Доманицького, П. Лебединцева, В. Науменка, М. Шугурова та ін.). Журнал зробив вагомий внесок у розвиток українознав. студій та розширення джерел. бази істор. досліджень і посів помітне місце у культ.-осв. русі укр. інтелігенції кін. 19 — поч. 20 ст., пропагував ідеї нац., істор. та етногр. самобутності України. 1907 як продовження «К. с.» видавався україномов. громад.-політ. та істор.-літ. ж. «Україна» (ред. В. Науменко); 1992 часопис відновлено під назвою «Київська старовина».

Завантажити статтю