Могилянський Микола Михайлович

МОГИЛЯ́НСЬКИЙ Микола Михайлович (18(30). 12. 1871, Чернігів — 01. 02. 1933, Прага) — громадсько-політичний діяч, дипломат, етно­граф, архео­граф. Брат М. Могилянського. Закінчив природо­знавчий від­діл фізико-математичного факультету С.-Пе­тербурзького університету (1893), на­вчався у Антропологічній школі в Парижі (1895–97), де спеціалізувався з антропології, археології та етно­графії. Повернувшись у Росію, працював у С.-Пе­тербурзьких наукових установах — Музеї антропології й Російському музеї, 1898–1910 викладав гео­графію в Учительському ін­ституті та 1-му кадетському корпусі. Був активним членом партії кадетів, спів­робітником її друкованого органу — газети «Речь», на сторінках якої 1913 з культурницьких позицій гостро засудив гасло само­стійності України. У січні 1918 пере­їхав до Києва, за геть­манату П. Скоропадського — за­ступник державного секретаря, голова юридично-редакційної комісії на мирних пере­говорах між Українською Державою та РСФРР (1918). 16 жовтня 1918 при­значений головою дипломатичної місії до Франції задля налагодже­н­ня контактів із країнами Антанти, але прибув до Парижа вже після повале­н­ня геть­манату й пере­дав повноваже­н­ня Г. Сидоренку; брав участь у роботі Над­звичайної місії УНР на Паризькій мирній конференції, водночас дотримувався федералістських по­глядів в українському питан­ні, у вересні 1920 з цього приводу вів пере­говори з урядом Пів­ден­ної Росії П. Врангеля. Очолював Український національний комітет у Парижі, викладав у Сорбон­ні, ліцеях Генріха ІV і Жансон-де-Саї. 1923 пере­їхав до Праги, де отримав урядову стипендію, вступив до Російської академічної групи й продовжив педагогічну діяльність.

Завантажити статтю