МОГИЛЯ́НСЬКИЙ Михайло Михайлович (псевд. і крипт.: Мих. Андрійко, Валерʼян Чубинський, Петро Чубський, Т. Максимович, Ан. Лебединсь­кий, М. Рус­собтовський, М. М., М. А.; 22. 11(04. 12). 1873, Чернігів — 22. 03. 1942, с-ще Велика Мурта Краснояр. краю, РФ) — письмен­ник, публіцист, літературо­знавець і пере­кладач. Брат Миколи, батько Ладі й Олени Могилянських та Дмитра Тася, дід О. Сафʼяна. Закінчив класичну гімназію у Чернігові (1892), Санкт-Петербурзький університет (1899). Член Санкт-Петербурзького «Союзу боротьби за визволе­н­ня робітничого класу», брав участь у діяльності організації допомоги політвʼязням і засланцям «Червоний хрест». 1899 заарештований і після кількамісячного увʼязне­н­ня висланий до Чернігова, де пере­бував під на­глядом поліції. 1904–17 працював у Городнянському повітовому земстві Чернігівської губ. (гласним, від кінця 1913 — мировим суд­дею). Звільнений з посади і засуджений разом із іншими адвокатами за участь у Бейліса Справі. У 1920-х — на початку 1930-х рр. жив у Дні­пропетровську (нині Дні­про), помер в евакуації. 

Перші твори М. написані російською мовою і ви­йшли окремими книжками в Санкт-Петербурзі: «Три стихотворения в прозе» (1895), «Поэзия Надсона» (1897), «Критические наброски» (1898), драми «Мираж» (1902), «Тина» (1904) і «Усталые» (1906), кн. «Историческое освещение финляндского во­проса» (1910; витримала 3 вид., здобула високу оцінку М. Коцюбинського). Але він по­стійно популяризував українську літературу, друкуючись в російській періодиці. Був по­стійним автором «Нового энцикло­педического словаря» Ф. Брокгауза та І. Ефрона. Тут вміщені, зокрема, його стат­ті про М. Вер­бицького, В. Вин­ниченка, М. Во­­роного, Л. Глібова, М. Драгоманова, В. Забілу, М. Заньковецьку, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, Олександра Олеся. Окремі з них пере­росли згодом у ґрунтовні літературо­знавчі роз­відки: «Художник слова (Памʼяті М. М. Ко­цюбинського)» (Петро­град, 1915), «Шевченкові роковини 1916 року» (Чг., 1916), «Леся Українка» (Петро­град, 1919), «М. Коцюбинсь­кий. До біо­графії письмен­ника», «Іван Франко» (обидві — Чернігів, 1919), «Григорій Сковорода в українській літературі» («Книгарь», 1920, № 1–3) та ін. Автор низки статей з шевченко­знавства, перші з них опублікував у газ. «Киевские отклики» (1905) та «Киевские вести» (1909), потім — у часописах «Речь», «Украинский вестник», «Рус­ская мысль» та ін. 

Як прозаїк дебютував оповіда­н­нями в «ЛНВ» та «Українській хаті». Згодом усі вони уві­йшли до зб. «Оповіда­н­ня» (Петро­град, 1916), наскрізний мотив якої є пошуки гармонії між особистим і громадським, біо­логічним і соціальним. Друкував сатиричні оповіда­н­ня («Поема в повітрі», «Коротка рецензія», «Помилка»). 1919 завершив роман «Честь» (ж. «Вітчизна», 1990, № 1), де порушив пита­н­ня гідності — громадянської, особистої, професійної, національної. Російською мовою написав романи «Всюду страсти роковые» (1939) і «Хильда» (1941; обидва — неопубліковані). Після трактува­н­ня вульгарно-соціологічною критикою оповіда­н­ня «Вбивство» (1926, ж. «Червоний шлях») як «націоналістичного» друкувався лише під псевдонімами. У такій формі побачили світ його перед­мови до ви­браних творів Марка Вовчка, Ганни Барвінок, О. Стороженка, до зб. «Досвітні огні», «Веселий оповід­ач», «Пантелеймон Куліш» (усі — Київ, 1927). 

Ви­ступав з історико-літературними і критичними ста­т­тями у ж. «Червоний шлях», «Життя й революція», «Нова громада» і газетах. Був близьким до «неокласиків», критикував вульгарно-соціологічний під­хід у ви­вчен­ні літератури. У літературній дис­кусії 1925–28 під­тримував позицію М. Хвильового щодо культурної орієнтації на Європу. Як літературо­знавець писав також під псевд. і на­друкував ст. «Куліш і Шевченко» (у зб. «Пантелеймон Куліш»), «Вихід П. О. Куліша з російського під­данства та поворот до російського під­данства» («Записки Істор.-філол. від­ділу», 1927, т. 13–14), «До пита­н­ня про джерела ІІ частини “Fata morgana” М. М. Коцюбинського» (там само, 1928, т. 18), «Коха­н­ня в житті Шевченка та Куліша» (там само, 1929, т. 21–22) та ін. М. належать спогади «В девяностые годы» («Былое», 1924, № 23–24). Пере­кладав російською мовою оповіда­н­ня М. Коцюбинського («Коцюбинский М. Рас­ска­зы», т. 1–3, Санкт-Петербург; Москва, 1911–14), під­тримував з ним товариські взаємини (збереглося 50 листів М. до М. Коцюбинського).