Кікта Валерій Григорович
КІКТА́ Валерій Григорович (22. 10. 1941, смт Володимирівка Волноваського р-ну, нині Донецької обл.) — композитор, педагог. Професор (1998). Заслужений діяч мистецтв України (1999), РФ (1992). Член СК РФ (1968). Премія СК РФ імені Д. Шостаковича (2002). Золота Пушкінська медаль (1999). Закінчив Московську консерваторію (1965; клас С. Богатирьова, Т. Хрєнникова) та асистентуру-стажування при ній (1967; керівник Т. Хрєнников). Працював у видавництві «Советский композитор» (Москва, 1967–93). Від 1991 — у Московській консерваторії: від 1998 — професор кафедри інструментування. Композиторська спадщина К. різнопланова. У творчості домінує українська тематика, тяжіння до сюжетів та образів, повʼязаних з історією України-Руси, що одержали яскраве втілення в різних жанрах інструментальної та вокально-симфонічної музики. Органічне відчуття природи української пісенної культури, її глибоких першоджерел лягло в основу музичного світосприйняття К. Від цього і рідкісний, відзначений багатьма музичними критиками, мелодизм та багатство музичної мови. У Першому фортепіанному концерті (1965) — 2 ключові тематичні протилежності: первозданний світ кольору і звуків в образі української веснянки і світ картезіанського раціоналізму, відображений у вільній стилізації сарабанди. Цю двоїстість середньоєвропейської натури, характерні риси якої спостерігаються у світоглядній позиції Г. Сковороди, К. використовує у своїй творчості. Прагнення композитора до античного ідеалу «чистої краси» вимагає постійного пошуку, експериментаторства з метою збагачення колористичних і технічних можливостей окремих інструментів. За проєктом В. Колесника написав ораторію «Святий Дніпро» (1992, слова С. Майданської), виконану в Канаді (Едмонтон, 1993; Торонто, 1996) й Україні (Київ, 2001). К. — автор низки публікацій про українських композиторів та виконавців, зокрема С. Людкевича та І. Козловського.
Додаткові відомості
- Основні твори
- балети — «Фрески св. Софії Київської», «Володимир-Хреститель» (обидва — 1995, лібрето Ю. Пузакова); Концерт для оркестру «Українські колядки, щедрівки, веснянки» (1967); Концерт для органа «Українська пасакалья» (1982); Концерт для 4-х видів флейт, струнного оркестру і чембало (арфи або бандури) (2001); концертна симфонія «Фрески св. Софії Київської» (1974); ораторія «Княгиня Ольга» (1970, слова Л. Васильєвої); дійство для читця, чоловічого хору та ударних інструментів «Про взяття Січі Запорізької, 1775» (1997); для хору — «Українські колядки» (з голосу І. Козловського) для солістів, хору та ударних інструментів на народні тексти (1970), «Закарпатський триптих» для жіночого хору і малої флейти (1971, слова В. Татаринова), «Хоральна прелюдія пам’яті С. Людкевича» для чоловічого хору на народні тексти (1979), «Українська Божественна Літургія св. Іоанна Златоуста» (1994), «Великодні розспіви Давньої Руси» для чоловічого хору (1996), «Псалом гетьмана Івана Мазепи» (2001); 3 галицькі пісні для сопрано та органа на народного тексти «З української архаїки» (1991); «Романтичні варіації на тему С. Людкевича» для арфи (1976); струнний квартет «Веснянки з Волині» (за записами М. Лисенка та Лесі Українки; 1992); «Дві українські колядки» для органа, сопрано та ударних (2002); обробки народних пісень для сопрано та інструментального ансамблю — «Пісні України» (1984); обробки українських пісень для баса та арфи — «Гей, хто в лісі, озовіться» (1985); для тенора, арфи та органа — «Українська баркарола» («Пливе човен»; 2005).