КІКТА́ Валерій Григорович (22. 10. 1941, смт Володимирівка Волноваського р-ну, нині Донецької обл.) — композитор, педагог. Професор (1998). Заслужений діяч мистецтв України (1999), РФ (1992). Член СК РФ (1968). Премія СК РФ імені Д. Шостаковича (2002). Золота Пушкінська медаль (1999). Закінчив Московську консерваторію (1965; клас С. Богатирьова, Т. Хрєн­никова) та асистентуру-стажува­н­ня при ній (1967; керівник Т. Хрєн­ников). Працював у видавництві «Советский композитор» (Москва, 1967–93). Від 1991 — у Московській консерваторії: від 1998 — професор кафедри інструментува­н­ня. Композиторська спадщина К. різнопланова. У творчості домінує українська тематика, тяжі­н­ня до сюжетів та образів, повʼязаних з історією України-Руси, що одержали яскраве втіле­н­ня в різних жанрах інструментальної та вокально-симфонічної музики. Органічне від­чу­т­тя природи української пісен­ної культури, її глибоких першоджерел лягло в основу музичного світос­прийня­т­тя К. Від цього і рідкісний, від­значений багатьма музичними критиками, мелодизм та багатство музичної мови. У Першому фортепіан­ному концерті (1965) — 2 ключові тематичні протилежності: первоз­дан­ний світ кольору і звуків в образі української веснянки і світ картезіанського раціоналізму, від­ображений у вільній стилізації сарабанди. Цю дво­їстість середньоєвропейської натури, характерні риси якої спо­стерігаються у світо­глядній позиції Г. Сковороди, К. використовує у своїй творчості. Прагне­н­ня композитора до античного ідеалу «чистої краси» вимагає по­стійного пошуку, екс­периментаторства з метою збагаче­н­ня колористичних і технічних можливостей окремих інструментів. За проєктом В. Колесника написав ораторію «Святий Дні­про» (1992, слова С. Май­данської), виконану в Канаді (Едмонтон, 1993; Торонто, 1996) й Україні (Київ, 2001). К. — автор низки публікацій про українських композиторів та виконавців, зокрема С. Людкевича та І. Козловського.