МО́КІН Борис Іванович (03. 01. 1943, с. Старi Бабани Уман. р-ну Київ., нині Черкас. обл.) — фахівець у галузі електромеханіки. Батько Віталія та Олександра Мокіних. Доктор технічних наук (1985), професор (1987), академік АПНУ (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (1995). Народний депутат України (1990–94). Член НСЖУ (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2000). Закiнчив Криворiзький гiрничо­­рудний ін­ститут (Дні­проп. обл., 1966), де від­тоді й працював; від 1971 — у Вінн. тех. університеті: від 1979 — завідувач кафедри електр. систем та мереж, 1985–87 — проректор з навч.-ме­­тод. роботи, 1989–2010 — ректор, від 2010 — професор кафедри від­новлюв. енергетики та транс­порт. електр. систем і комплексів. 1987–89 — директор навч.-метод. кабiнету з вищої освiти Міністерства вищої та серед. освіти УРСР. У ВР України 1-го склика­н­ня — голова під­комісії з вищої освіти Комісії з питань нар. освіти і науки. Гол. ред. «Вісника Він­ницького політехнічного ін­ституту» (від 1993). Наукові дослідже­н­ня: матем. моделюва­н­ня, оптимізація та керува­н­ня процесами в електро­енергетиці та на транс­порті; про­блеми ВШ. Автор публіцист. кн. «Щоб не було соромно перед дітьми, або Рік у політиці» (К., 1991), «Напередодні та трохи згодом» (1992), «Чи те ми робимо?» (1994), «Рік поза політикою, або Він­ницький детектив» (1996; усі — Він­ниця).