МОШО́РИНЕ — село Знамʼянського ра­йону Кірово­градської області. Мошоринська сільська рада (під­порядковане село Васине) межує з Кропивницьким (до 2016 — Кірово­градська), Новгородківським і Олександрійським ра­йонами Кірово­градської області. Мошорине знаходиться на річці Бешка (права притока Інгульця, басейн Дні­пра), за 12 км від райцентру та за 6 км від залізничної станції Сахарна. Площа 8 км2. За пере­писом населе­н­ня 2001 року, проживало 2045 осіб; нині — близько 1,7 тис. осіб; пере­важно українці. Проходить автомобільний шлях Кропивницький–Олександрія. У селі зна­йдено молоток камʼяного віку, а під час роз­копок кургану виявлено антропоморфну стелу скіфського часу (друга половина 6 — 5 столі­т­тя до нашої ери). Мошорине засноване у 1751–1752 роках на місці невеликого козацького хутора Некрасовський. Від­тоді до 1764 року тут базувалася 16-а рота Новосербського гусарського полку. За народними пере­казами, перші поселенці приїхали із сербського села Мошорино (по­близу міста Нови Сад). Існує також версія, що тут був військовим намісником Мошорин. Деякий час паралельно вживали назви: Некрасівський шанець, Мошарін, Дмитрівка. У 1758 році збудовано деревʼяну Воздвиженську церкву. На карті Малоросійських поселень 1764 року Мошорине по­значено як слободу. 1772 року був 121 двір. У 1802–1920 роках — у складі Херсонської, у 1920–1922 роках — Кременчуцької, у 1922–1925 роках — Катеринославської губерній; у 1806–1923 роках — Олександрійського повіту. До 1923 року — волосний центр. 1886 року у Мошориному було 536 дворів, мешкало 3359 осіб, функціонували школа та 9 лавок. Здавна був роз­винений гончарний промисел, зокрема в 19 століт­ті працювало понад 80 майстрів. Під час воєн­них дій 1918–1920 років влада неодноразово змінювалася. 1923 року у складі Олександрійської округи з Аджамської і Мошоринської волостей утворено Аджамський район. У 1925–1930 роках — село Зіновʼєвської округи; у 1932–1937 роках — Дні­пропетровська, у 1937–1939 роках — Миколаївська, від 1939 року — Кірово­градська область; у 1924–1962 роках — Новопразький, у 1962–1965 роках — Олександрійський, від 1965 року — Знамʼянський ра­йони. Жителі потерпали від голодомору 1932–1933 років, за­знали сталінських ре­пресій. Від лютого 1942 до липня 1943 року — під німецько-фашистською окупацією. Нацистам протидіяло радянське під­пі­л­ля. У братській могилі поховано 159 воїнів-визволителів. На фронтах другої світової війни воювало понад 800 мошоринців, з них 285 загинули (споруджено памʼятник). На початку 1970-х років проживало понад 3,3 тис. осіб. У радянському періоді працювало 2 колгоспи, що обробляли 8,9 тис. гектарів орної землі. Окрім вирощува­н­ня зернових і технічних культур, спеціалізувалися на молочному тварин­ництві, виробництві яловичини та птахівництві. Тракторист В. Назаренко удостоєний зва­н­ня Героя Соціалістичної Праці. Нині працює елеватор. У Мошориному — загальноосвітня школа, дитсадок; Будинок культури; амбулаторія загальної практики сімейної медицини. При школі організовано Музей історії села (керівник — учитель історії Н. Демешко), що внесений до туристичного маршруту Знамʼянського ра­йону. Складається з 2 частин: бо­йової слави та народо­знавства. Кімнату бо­йової слави започаткувала 1965 року у міському Будинку культури вчитель математики О. Яременко, яка збирала ві­домості про людей, які загинули за визволе­н­ня села, роз­шукувала їхніх рідних. 1982 року всі екс­понати були пере­дані до новозбудованої школи. Нині пред­ставлено близько 200 порт­ретів воїнів-земляків, які загинули на фронті, фотокартки, листи, спогади воїнів-визволителів, кулі, гранати, ніж-багнет, обріз, каски, кулеметну стрічку, фляги, протигазну коробку німецького зразка, зна­йдені на мошоринській землі. Народо­знавчу частину створено 1993 року під керівництвом директора школи С. Токаря. У ній зберігається понад 1 тис. екс­понатів, зокрема гончарні вироби (глечики, макітри, миски тощо), вишиті рушники, сорочки, одяг, предмети домашнього вжитку, знаря­д­дя праці з дерева та металу. Серед унікальних речей — решето зі шкіри, сито, щітка, виготовлена зі свинячої щетини, веретено, невеликий шматок полотна з льону та конопель 19 столі­т­тя, мисник, вер­стат та колиска з лози. За межами села здобув популярність вокальний колектив «Степівчанка». Діє громада Української православної церкви Московського патріархату. Серед видатних уродженців — економіст М. Білуха, лікар-патофізіолог Д. Четвертак; учасники другої світової війни, Герої Радянського Союзу О. Кива, Ф. Кобець та М. Маляренко. У селі Припутні (нині в межах Мошориного) минули остан­ні роки життя козака, філософа, поета, автора пісні «Їхав козак за Дунай» С. Климовського (встановлено памʼятний знак).