Молодожанин Леонід Григорович

МОЛОДОЖА́НИН Леонід Григорович (псевд. — Лео Мол; 02(15). 01. 1915, м. Полонне, нині Хмельн. обл. — 11. 07. 2009, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — скульптор, маляр. Дійсний член Королів. канад. АМ (1973). Ордени Канади (1989), «За заслуги» 2-го ступеня (2001). Член НСХУ (1992). Закін. Інститут живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (нині С.-Петербург, 1940; майстерня М. Манізера), удосконалював майстерність у скульптора В. Фрасса (Відень, 1941), навч. у Берлін. ВШ образотвор. мистецтв (1942–45; кл. Й. Шайбе) та Гааз. АМ (1946–48; кл. Б. Гунда). Від 1949 — у Вінніпезі. Президент Асоц. мистців Манітоби (1978), заступник голови Об’єдн. укр.-амер. мистців США (1964), Об’єдн. укр митців у діаспорі (1974), Товариства скульпторів Канади (1981). На творчій роботі. Учасник мистецьких виставок від 1958. Персон. — у Вінніпезі (від 1991). Як представник кількох шкіл скульптури, зокрема зх.-європ., М. виробив власну манеру творчості, в якій поєднав реалізм з імпресіонізмом та експресіонізмом. Це виявилося у вираз. психологізмі низки його станк. скульптур. портретів і навіть монум. скульптурі, яскравим прикладом чого є пам’ятник Т. Шевченкові у Вашинґтоні (1964, арх. Р. Жук). Створив 80 проектів вітражів для церков Канади, бл. 300 бронз. постатей — у Саду скульптур Лео Мола (Вінніпеґ), а також мозаїки, олійні пейзажі, гравюри, рисунки, керам. вироби. На поч. 1990-х рр. Нац. музею Т. Шевченка у Києві подарував бронз. копії пам’ятників Кобзареві у Вашинґтоні та Буенос-Айресі. Деякі роботи зберігаються в Нац. портрет. галереї у Вашинґтоні, Музеї Ватикану та Укр. катол. університеті у Римі.

Тв.: пам’ятник О. Бородіну та погруддя П. Чайковського (Ленінгр. консерваторія; обидва — 1940); композиції — «Торс» (1958; 1981), «Лісоруби» (1978, випущено 2000 на марці), «Гайдамаки» (1970; 1992), «Сліпий бандурист» (1996), «Катерина» (2000); пам’ятники — Т. Шевченку (Буенос-Айрес, 1971, арх. В. Гриненко; Прудентополіс, Бразилія; 1989; С.-Петербург, 2000; Івано-Франківськ, 2004; Оттава, 2011); королеві Єлизаветі ІІ (Вінніпеґ, 1968, Манітоб. центр століття Канади), Папі Римському Івану-Павлу ІІ (м. Альтотінґ, Німеччина, 1983), київ. князю Володимирові (Вінніпеґ, 1984; Саскатун, Лондон, Рим, усі — 1988; Торонто, 1989); скульптурні портрети — О. Кошиця, Д. Ейзенгауера (обидва — 1965), В. Черчилля, Н. Макдональд (обидва — 1966), І. Огієнка (1968), Йосифа Сліпого (1971), М. Лисенка (1979), Андрея Шептицького (1988).

Літ.: P. Duval. Leo Mol. Winnipeg, 1982; Головащенко М. Скульптор Леонід Молодожанин // КіЖ. 1991, 6 лип.; Степовик Д. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. К., 1995; Лео Мол: Альбом. К., 1995.

Д. В. Степовик

Основні твори

пам’ятник О. Бородіну та погруддя П. Чайковського (Ленінгр. консерваторія; обидва – 1940); композиції – «Торс» (1958; 1981), «Лісоруби» (1978, випущено 2000 на марці), «Гайдамаки» (1970; 1992), «Сліпий бандурист» (1996), «Катерина» (2000); пам’ятники – Т. Шевченку (Буенос-Айрес, 1971, арх. В. Гриненко; Прудентополіс, Бразилія; 1989; С.-Петербург, 2000; Івано-Франківськ, 2004; Оттава, 2011); королеві Єлизаветі ІІ (Вінніпеґ, 1968, Манітоб. центр століття Канади), Папі Римському Івану-Павлу ІІ (м. Альтотінґ, Німеччина, 1983), київ. князю Володимирові (Вінніпеґ, 1984; Саскатун, Лондон, Рим, усі – 1988; Торонто, 1989); скульптурні портрети – О. Кошиця, Д. Ейзенгауера (обидва – 1965), В. Черчилля, Н. Макдональд (обидва – 1966), І. Огієнка (1968), Йосифа Сліпого (1971), М. Лисенка (1979), Андрея Шептицького (1988).