Манізер Матвій Генріхович

Визначення і загальна характеристика

МА́НІЗЕР Матвій Генріхович (05(17). 03. 1891, С.-Петербург — 20. 12. 1966, Москва) — скульптор, педагог. З походже­н­ня німець. Член Асоц. художників рев. Росії (1926). Дійсний член і віце-президент АМ СРСР (1947–66). Засл. діяч. мистецтв Білоруської РСР (1933) та УРСР (1935). Народний художник СРСР (1958). Сталінcька премія (1941, 1943, 1950). Навч. на фіз.-мат. факультеті С.-Пе­­тер­­бур. університету (1909–13), закін. АМ (1916; майстерня В. Беклемішева). Подорожував 1910, 1912 Німеч­чиною та Італією. Викладав у ВДХУТЕМАСі (1921–29), Ін­ституті живопису, скульптури та архітектури (1935–41, 1945–47, від 1939 — проф.) у Ленін­граді (нині С.-Пе­­тербург), Ін­ституті приклад. і декор. мистецтва (1946–52) та худож. ін­ституті (1952–66) у Москві. Творчість М. склалася у традиціях академ. школи (чітка завершеність і ви­значеність обʼємів, згладженість фактури поверхонь) і стала одним із типових виявів соцреалізму в рад. скульптурі. Основні галузі — монум., декор.-монум. і станк. скульптура. Створював рельєфи, памʼятники, порт­рети рад. держ. і культур. діячів, використовуючи бронзу, граніт. Для па­­мʼятника Т. Шевченку в Харкові скори­стався кількома проектами з Між­нар. конкурсів 1912–14 та 1920-х рр., зокрема досконало викінченими проектами укр. скульпторів М. Бринського і М. Гаврилка. М. повністю викори­став концепцію М. Гаврилка «Шевченко серед своїх героїв», але вирішив композицію ілюстративно, в дусі академізму: персонажі (для моделюва­н­ня позували Н. Ужвій, О. Марʼяненко та ін.) гвинтоподібно оточують постамент, на якому встановлено статую Кобзаря. Для памʼят­­ника Т. Шевченку в Києві М. знову скори­стався давніми проектами укр. скульпторів, але роз­містив персонажів у ви­гляді високого горельєфа на постаменті (виконував у Ленін­граді, залучаючи до роботи студентів). На­прикінці 1938 скульптурна частина київ. памʼятника Т. Шевченку була готова для від­ливу в бронзі. Подивитися на твір прибули М. Хрущов і Л. Каганович, який за­уважив М., що герої з вилами та косами будитимуть укр. колгоспників на пов­ста­н­ня проти рад. влади. Вони «порадили» викори­стати виконану статую Т. Шевченка для над­гробка в Каневі, а для київ. памʼятника зробити дещо більшу за роз­мірами скульптуру без селян із косами й вилами. За вказівкою Л. Кагановича М. змоделював по­стать Т. Шевченка з опущеною головою, похнюпленим виразом облич­чя, із закладеними назад руками, на яких повішена важка верх­ня одежина. Архітектором канів. і київ. памʼят­­ників був Є. Левінсон. М. — автор кн. «Скульптор о своей работе» (Москва; Ленин­град, 1940, т. 1; 1952, т. 2). Серед учнів – Г. Глікман, О. Жирадков, М. Крамський, Л. Молодожанин, В. Соколов.

Тв.: рельєф «Робітник» (1921, Москва); памʼятники — В. Леніну (1925, м. Хабаровськ, РФ; 1933, Мінськ; 1940, м. Ульяновськ, РФ), Т. Шевченку (1935, Харків; 1938, Київ; 1939, м. Канів, нині Черкас. обл.), І. Рєпіну (1956, м. Чугуїв Харків. обл.); 20 фігур для ст. «Площа Революції» Моск. метрополітену (1937–39, спів­­авт.).

Літ.: Ермонская В. В. М. Г. Манизер. Москва, 1961; Німенко А. Памʼятники Шевченкові за сто років. К., 1963; Владич Л. Памятник Шевченко в Харькове: скульптор М. Манизер: Альбом. Ленин­град, 1974; Монументальна шевченкіана України: Історія і сучасність. Х., 2012.

Д. В. Степовик

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю