Мюнхен

МЮ́НХЕН (нім. München) — місто на півдні Німеччини, столиця федеральної землі Баварія та адміністративного округу Верхня Баварія. Знаходиться на передальпій. Бавар. передгір’ї (вис. 500–550 м), на берегах р. Ізар (більша частина — на лівому березі). Насел. міста 1 484 226 осіб (2019); у ме­жах Мюнхен. регіону планування — бл. 2,9 млн, Мюнхен. столич. регіону — 6 млн осіб. 3-є за кількістю жит. (після Берліна і Гамбурґа) та 4-е за тер. (пл. 310,7 км²) місто Німеччини. Тут розташ. ландтаґ та уряд Баварії, федерал. суд з фінанс. питань, федерал. і європ. патентні відомства. Один із найбільших транспорт. вузлів країни, що з’єднує Німеччину через Альпи з Італією та ін. країнами Середземномор’я. Міжнар. аеропорт ім. Ф. Штрауса.

Назва походить від давньоверхньонім. слова «монах», що й зображено на гербі міста. Історія М. бере початок від 8 ст., коли на Петровому пагорбі оселилися монахи з Тегернзей. монастиря (нині на цьому місці — церква св. Петра). 1158 зафіксовано першу писемну згадку про М. 1175 М. надано статус міста та споруджено міські стіни. 1240 М. перейшов під владу роду Віттельс­бахів. Від 1255 — столиця Верх. Баварії. 1255–1918 — резиденція Віттельсбахів; 1328–47 після обрання Людовіка IV Баварського імператором — імператор. резиденція. 1506 після об’єдн. Верхньої і Нижньої Баварії в єдину державу М. став її столицею. 1522 і 1524 на основі реліг. мандатів у Баварії заборонено Реформацію, тому М. залишився католицьким, перетворився на один із осередків Контрреформації Німеччини. Від 1623 — резиденція курфюрста. 1632 М. окуповано швед. військами в ході Тридцятиріч. вій­ни 1618–48; 1705–15 — військами династії Габсбурґів; 1745 — Австрії. Наприкінці 18 ст. розпочався стрімкий екон. розвиток, місто перетворилося на один із гол. культур. центрів Німеччини. Від 1806 — столиця королівства Баварія. 1810 у М. започатковано традицію міжнар. пивного фестивалю «Октоберфест». 1840 від М. до Авґсбурґа прокладено залізницю. 1852 тут мешкали 100 тис., 1883 — 250 тис., 1901 — 500 тис. осіб. 13 квітня 1919 проголошено Бавар. рад. респ., що існувала до 3 травня 1919. Тривалий час М. був центром діяльності Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії. 1923 у М. відбувся т. зв. Пивний заколот. 1938 підписано Мюнхен. угоду. 1945 М. увійшов до амер. зони окупації Німеччини. Наприкінці 2-ї світової вій­ни було зруйновано 90 % істор. центру М. та понад 50 % будинків у зв’язку з 73-ма нальотами союз. повітр. сил; чисельність мешканців зменшилася від 829 тис. (1939) до 550 тис. Значна кількість біженців, примус. переселенців із сх. нім. земель після 2-ї світової вій­ни осіли в М. та його околицях. Від 1949 М. перебуває в складі ФРН. 1950 кількість жителів досягла довоєн. рівня, у 1957 — перевищила 1 млн. 1972 в М. проведено 20-і Олімпійські ігри, чемпіонами яких стали: М. Авилов, А. Бондарчук, В. Борзов (усі — легка атлетика), О. Баркалов (водне поло), В. Дирдира, В. Манкін (вітрильний спорт), К. Куришко, В. Морозов, Ю. Рябчинська, Ю. Стеценко, О. Шапаренко (усі — веслування на байдарках і каное), П. Ледньов, Б. Онищенко (обидва — сучасне п’ятиборство), В. Семенець, І. Целовальников (обидва — велоспорт).

Нині М. — важливий екон. центр. Тут зосереджено пром. підприємства найбільших концернів країни. Пров. галузі промисловості: електрон­на, електротех., приладобуд. та маш.-буд. (заг. і важке машинобудування, авіаракето- та моторобудування, виробництво автобусів, вантаж. автомашин тощо). Однією з найбільших у світі є автомобілебуд. компанія «BMW». Розвинені папер., полігр., швейна, текстил., харч. (виробництво ковбас. та м’ясної продукції, пивоваріння) галузі. М. — один з гол. фінанс. і торг. осередків країни. В місті щорічно організовують міжнар. ярмарки за участі бл. 30 тис. компаній. За обсягами книговидав. діяльності М. посідає 1-е м. в Європі та 2-е м. в світі (у місті працює понад 300 видавництв). Передмістя М. Утерферінґ — один із гол. медій. центрів, де зосереджені великі нім. телекорпорації, штаб-квартира Бавар. радіо, кіностудія «Баварія фільм» (засн. 1919). Діють Бавар. АН та АМ, Центр дослідж. у сфері системи охорони здоров’я й охорони довкілля, Співтовариства нім. наук. інститутів та центрів ім. Гельм­гольца, інститути соц. дослідж., радіотехніки, Бавар. архіви 13 ст., Держ. архів (засн. 1814), центр. правління інститутів Товариства Макса Планка, зокрема Інститут фізики ім. В. Гейзенберґа, інститути комунікац. систем, Патентне бюро нім. наук. дослідж. (1955). Серед пров. ВНЗів — Мюнхен. університет Людвіґа Максиміліана (1472), Мюнхен. тех. університет (1868); Університет бундесверу (у передмісті Нойбіберґ, 1973). Розвинений туризм. Місто щорічно відвідують бл. 7,8 млн осіб. Пам’ятки: Стара (1470–80) та Нова (1867) ратуші, церкви св. Петра (14 ст.), Святого Духа (13–14 ст.; перебудована у 18 ст.), Богоматері (1468–88), св. Михайла (1597), св. Боніфація (бл. 1850); Бавар. бібліотека (1558), Гліптотека (1816–30), Стара (1825–36) й Нова (1853) пінакотеки, Музей етнології (1868), Бавар. опера (1657), «Резиденцтеатер» (1753), Держ. зібрання антич. мистецтва (1838–45), резиденція бавар. герцогів і королів (16–19 ст.), колона Марії в пам’ять про вигнання швед. армії (1638), Тріумф. ворота (1850), ворота Пропілеї (1854–62), Англ. сад (1792). Функціонують Пінакотека сучас. мистецтва (2002), Держ. музей єгипет. мистецтва (колекція від 16 ст.), Альпій. музей, Музей мисливства та рибальства тощо. Мист. цінність мають: корпуси в неокласич. стилі представниц­тва Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії (1933–37 і 1934–37; нині Інститут музики і театру) і Будинок нім. мистецтва (1933–37, нині Центр. інститут історії мистецтв). На Пд. від центру М. — Олімп. парк з гол. ареною (1969–72) і телевежею (вис. 291,28 м; 1965–68).

Від 16 ст. у М. почали навчатися вихідці з України. 1752 Г. Сковорода студіював філософію в Мюнхен. університеті. 1889–90 у цьому ж навч. закладі поглиблював знання церк. діяч Андрей Шептицький. На поч. 20 ст. багато укр. митців здобували мист. освіту в Мюнхен. АМ, зокрема монументаліст М. Бойчук, живописці О. Мурашко, М. Сосенко, І. Труш, графік Г. Нарбут. 1909–15 тут жив скульптор М. Паращук, який був співзасн. укр. товариства «Ukrainischer Bildungsverein in München». Перед 1-ю світ. війною чимало українців із зх. регіонів емігрували в пошуках роботи до Баварії. 24 березня 1911 у М. створ. Укр. освітнє товариство, метою якого було збереження духов. зв’яз­ків із батьківщиною. У листопаді 1918 в період Української Держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським відкрито Консульство, згодом — Ген. консульство України в М., першим консулом був В. Оренчук, який продовжував свою діяльність і за часів Директорії. 28 травня 1918 засн. Нім. укр. екон. спілку. 1919 у М. емігрував військ. і громад. діяч І. Полтавець-Остряниця. У грудні 1922 консульство УНР в Баварії припинило свою роботу внаслідок Раппал. договору й визнання Німеччиною УСРР. 1925–28 кілька сотень укр. нау­ковців побували в бавар. наук. закладах. 1925 встановлено обмін науковцями та виданнями між ВУАН та Бавар. АН. У 1-й пол. 1940-х рр. прибуло багато українців, які переважно працювали на підприємствах, а також навчалися. Тоді ж діяли студент. товариство «Батурин», укр. катол. парафія. Після 2-ї світової вій­ни в М. додатково розселилася значна кількість укр. остарбайтерів, військовополонених та політ. емігрантів. Місто стало найбільшим центром укр. еміграції в Європі та знач. осередком політ., громад., культур. і реліг. життя українців. У 2-й пол. 1940-х рр. у М. та його околицях мешкали 15–20 тис. українців, зокрема й у таборах для переміщених осіб: Карсфельд, Варнер-Касерне (в обох — бл. по 3 тис. осіб), Шляйсгайм-Фельдмогінґ (бл. 2 тис.), Ляйм (бл. 250), Ро­зенґаймстр (бл. 100). Було засн. низку громад., допомог., церк. та політ. установ укр. діаспори. Під керівництвом Д. Дорошенка діяло Центральне представництво українців Німеччини. Для потреб укр. вірян відкрито собор Покрови Пресвятої Богородиці та св. Андрія Первозваного, Свято-Покров. й Петропавлів. церкви. 1945 з Праги до М. переміщено Український вільний університет (1950 отримав офіц. визнання Бавар. влади та має право надавати титули магістра, д-ра й д-ра габілітованого; 1992 Міністерство освіти та науки України визнало правочинність дипломів університету). УВУ є важливим джерелом україністики в німецькомов. світі, дає змогу навчатися студентам з України та діаспори. Бібліотека УВУ в М. — одна з найважливіших укр. культур. цінних надбань в Європі. У її фондах — понад 30 тис. книг і період. видань. У 2-й пол. 20 ст. у Мюнхен. АМ викладав скульптор, графік Г. Крук. Деякий час існували вет.-мед. і фармацевт. факультети Укр. тех.-госп. інституту, Укр. екон. висока школа та Укр. істор.-філол. товариство. 1946 відкрито Богословсько-педагогічну академію УАПЦ; 1947 відновлено діяльність НТШ (1951 переміщено у Францію); від 1948 Нім.-укр. товариство організовувало концерти, виставки, здійснювало видавн. діяльність. Функціонували 3 укр. гімназії й учител. семінарія. 1945–50 друкували 74 укр. газети та журнали. Серед найвідоміших укр. літ. видань цього періоду — ж. «Арка» (1947–48; ред. Ю. Шевельов). 1948 розпочався масовий виїзд українців до Пн. Америки та Австралії, унаслідок чого значно скоротилася укр. діаспора. 1965 проживали бл. 2 тис. українців. Однак М. й надалі продовжував бути важливим осередком укр. громад.-політ. життя. Тут відбулися 3-я (1954), 4-а (1957), 5-а (1961), 6-а (1967) і 8-а (1979) сесії Української національної ради. Базувалися Українська головна визвольна рада, штаб-квартира Антибільшовицького блоку народів, Центральне представництво української еміграції в Німеччині, осідки кер. органів Спілки української молоді, Центр. союзу укр. студентства, Укр. сан.-харитатив. служби, Об’єдн. укр. жінок, Товариства і Ліги бувших укр. політ. в’язнів, Союзу укр. ветеранів, Об’єдн. укр. комбатантів тощо. Були засн. видавництва: «Дніпрова хвиля», «Молоде життя», «Сучасність», «Ukraine», «Українське видавництво», «Християнський голос»; друкарні «Біблос», «Логос», «Ціцеро» та ін. Публікували період. видання: «Авангард», «Мета», «Наш шлях», «Наша думка», «Нова Україна», «Рідне слово», «Сучасність», «Українська трибуна», «Український самостійник», «Християнський голос», «Шлях Перемоги» тощо. Зміст та обсяги екон. та культур. зв’яз­ків УРСР визначав союз. центр. 1986 уряди СРСР і ФРН домовилися про відкриття нім. консульства в Києві та рад. — у М. 1989 підписано угоду про партнерство між Баварією та Україною, за якою здійснювали Програму двосторон. екон. співробітництва, встановлювали прямі відносини торг.-пром. палат, культ.-осв. зв’яз­ки. У тому ж році М. став містом-побратимом Києва. 29 січня 1990 Баварія та Україна підписали Спільну заяву про осн. напрями взаємовідносин. 25 липня — 1 серпня 1990 відбувся візит в Україну делегації Бавар. ландтаґу, що започаткував між Баварією та Україною контакти на держ. рівні. У квітні 1991 під час візиту до Німеччини Голови ВР УРСР Л. Кравчука укр. делегація відвідала М. 1991 розпочато діяльність Постій. укр.-бавар. робочої комісії. За сучас. істор. доби Ген. консульство України в М. від 16 грудня 1992 стало першою консул. установою за кордоном. Від жовтня 1992 у Києві діє представництво Фонду Г. Зайделя. У червні 1993 засн. Бавар. дім в Одесі. Знач. внесок у збереження укр. цінностей робить Укр. суботня школа в М. (відкрито 1952). У 2010 створ. футбол. клуб «Україна». З М. пов’язані життя та діяльність правознавця З. Соколюка, істориків А. Лівицького, Ю. Семенка, археолога В. Щербаківського, педагога Г. Ващенка, реліг. діяча І. Гриньохи, письменників І. Кошелівця, Е. Андієвської, Л. Храпливої-Щур, Є. Ростислава, журналістів М. Коновальця, Д. Штикала, співака Є. Цимбалістого, громад.-культур. діячів О. Кульчицького, В. Леника, громад.-політ. діячів С. Бандери, Я. Бенцаля-Євшана, Я. Стецька, О. Бойдуника, З. Пеленського, С. Іваницького, Д. Миськіва, М. Капустянського, С. Лен­­кавсь­кого, Ю. Павликовського, війсь­ковиків І. Бутковського, М. Стечишина та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю