Олімпійські ігри

Історія і сучасність Олімпійських ігор

ОЛІМПІ́ЙСЬКІ І́ГРИ — міжнародні спортивні змагання, що проводять кожні чотири роки під егідою Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Олімпійські ігри зародилися в Стародавній Греції. Датою початку їх проведення вважають 776 р. до н. е. Змагання на честь бога Зевса організовували раз на 4 роки у м. Олімпія між представниками кількох міст-дер­жав і царств Стародавньої Греції. Спочатку учасники змагалися лише з бігу на різні дистанції (стадії). Через популярність програму змагань поступово розширили, додавши інші бігові дисципліни, п’ятиборство (складалося із стрибків, метання диска і списа, змагання з бігу та боротьби), кулачний бій, боротьбу, панкратіон, перегони на колісницях. Ігри античності досягли розквіту в 6–5 ст. до н. е., а після завоювання Греції римлянами поступово почали втрачати своє значення. Проведення змагань скасовано 393 р. н. е., коли римський імператор Феодосій I оголосив про ліквідацію всіх язичницьких культів і практик.

Ідея відродити Олімпійські ігри виникала неодноразово. Першою серйозною спробою наслідування античних змагань стала Олімпіада Республіки — національний олімпійський фестиваль, що проводили 1796–1798 у Парижі. У 1850 лікар Вільям-Пенні Брукс у містечку Мач-Венлок у Великій Британії започаткував при Венлокському сільськогосподарському товаристві читання Олімпійських класів (пізніше реорганізовано у Венлокське олімпійське товариство) та проведення щорічних змагань, що згодом отримали назву Олімпійські ігри Венлока. Крім того, 1862–1867 у Ліверпулі (Велика Британія) відбувався щорічний Великий Олімпійський фестиваль, в якому брати участь могли лише джентльмени. Наприкінці 19 століття у Греції проведено кілька національних Олімпіад.

Остаточно реалізувати ідею відродження Олімпійських ігор вдалося французькому барону П’єру де Кубертену. У 1894 році він заснував Міжнародний олімпійський комітет, що став керівним органом олімпійського руху, та запропонував організувати міжнародні циклічні Олімпійські ігри, що відбувалися б кожні 4 роки. Перші Олімпійські ігри під егідою МОК відбулися в 1896 році в Афінах, у них взяв участь 241 спортсмен із 14 країн, які змагалися в 43 дисциплінах із 9 видів спорту (боротьба, важка атлетика, велоспорт, легка атлетика, плавання, спортивна гімнастика, стрілецький спорт, теніс, фехтування). Першим олімпійським чемпіоном став американський легкоатлет Джеймс Конноллі, який виграв змагання з потрійного стрибка; найуспішнішим олімпійцем був німецький борець і гімнаст Карл Шуман, який здобув 4 золоті медалі. У командному заліку перші місця посіли збірні команди США, Греції та Німеччини. На перших Олімпійських іграх учасниками змагань були лише чоловіки. Жінки вперше взяли участь на наступних Олімпійських іграх (Париж, 1900), зокрема, першою олімпійською чемпіонкою стала англійська тенісистка Шарлотта Купер.

Після успіху перших Олімпійських ігор олімпійський рух увійшов у період застою. Наступні Олімпійські ігри, що проходили у 1900 році під час Паризької виставки та у 1904 році під час Всесвітньої виставки в Сент-Луїсі (США), були лише супровідними заходами. Олімпійський рух знову набрав обертів після проведення 1906 року в Афінах позачергових Олімпійських ігор (не були офіційно визнані Міжнародним олімпійським комітетом), що викликало зацікавлення у суспільстві.

Серед осіб, які разом з П’єром де Кубертеном брали участь у відродженні Олімпійських ігор, був О. Бутовський (1894–1900 — член Міжнародного олімпійського комітету). Свої враження від перебування на перших Олімпійських іграх він висвітлив у праці «Афины весной 1896 года» (Москва, 1896). О. Бутовський неодноразово намагався організувати олімпійський комітет у Російській імперії, але не отримав підтримки. У Санкт-Петербурзі Російський олімпійський комітет створено лише у 1911 році, що активізувало розвиток олімпійських видів спорту в країні. Для підтримання олімпійського руху вирішено організувати щорічні змагання за зразком Олімпійських ігор. Так, Першу Всеросійську олімпіаду проведено у 1913 році у Києві. Для її підготовки створено Київський олімпійський комітет, який очолив О. Анохін. Події Олімпіади висвітлював ж. «Красота и сила». У змаганнях взяли участь бл. 600 спортсменів із різних міст імперії. Основними видами спорту стали: легка і важка атлетика, плавання, стрибки у воду, фехтування, гімнастика, стрільба, кінний, велосипедний і мотоциклетний спорт, веслування. До окремих змагань вперше в Російській імперії були допущені жінки. Однією з найвизначніших подій стали змагання з марафонського бігу. Другу Всеросійську олімпіаду проведено 1914 у Ризі, але через оголошення загальної мобілізації та початку 1-ї світової вій­ни її закінчили достроково.

Питання про доповнення програми Олімпійських ігор зимовими видами спорту порушували ще у 1894 році на першому конгресі Міжнародного олімпійського комітету. Змагання з фігурного катання були представлені на 4-х Олімпійських іграх у Лондоні (1908), хокей — на 7-х Олімпійських іграх у Антверпені (Бельгія, 1920). У 1924 році у французькому місті Шамоні проведено «Тиждень зимового спорту», що згодом офіційно став першими зимовими Олімпійськими іграми. У змаганнях взяли участь 258 спортсменів із 16 країн. Було розіграно 16 комплектів нагород у 9 видам спорту: бобслей, ковзанярський спорт, лижні перегони, стрибки з трампліна, лижне двоборство, фігурне катання, хокей, лижні перегони військових патрулів, керлінґ. Найбільше медалей завоювали спортсмени Норвегії. Першим чемпіоном став американський ковзаняр Чарльз Джутроу на дистанції 500 метрів. Оскільки змагання викликали великий резонанс, у 1925 році Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення, що зимові Олімпійські ігри стануть регулярними і будуть проводитися в один рік з літніми. Від 1994 року вони відбуваються з інтервалом у два роки.

Історія Олімпійських ігор сучасності налічує проведення 33-х літніх та 24-х зимових Олімпійських ігор. Найчастіше літні Олімпійські ігри відбувалися в США (4) та Великій Британії (3); зимові — в США (4) та Франції (3). Тричі (1916, 1940, 1944) змагання скасовано через першу та другу світові війни. Бойкотування деякими країнами Олімпійських ігор під час «холодної війни» призвело до обмеженої репрезентативності змагань у 1980 і 1984.

Найбільшу кількість нагород на літніх Олімпійських іграх мають представники США, СРСР і Великої Британії. Лідерами за кількістю здобутих олімпійських медалей є американський плавець Майкл Фелпс, який має 28 нагород (23 золоті, 3 срібні та 2 бронзові), спортивна гімнастка Лариса Латиніна — володарка 18 медалей (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових), фінський легкоатлет Пааво Нурмі, у активі якого 12 нагород (9 золотих і 3 срібні).

У загальному медальному заліку зимових Олімпійських ігор лідирують Норвегія, США та Німеччина. Найбільших успіхів на зимових Олімпійських іграх досягли норвежці: лижниця Маріт Бьорген, яка здобула 15 медалей (8 золотих, 4 срібні, 3 бронзових), біатлоніст Уле-Ейнар Б’єрн­дален — володар 13 медалей (8 золотих, 4 срібні, 1 бронзова) та лижник Б’єрн Далі, який має 12 нагород (8 золотих і 4 срібні).

Лише двом особам вдалося взяти участь у 10 Олімпійських іграх. Це канадський представник кінного спорту Ієн Міллар, срібний медаліст 29-х Олімпійських ігор (Пекін, 2008); а також представниця кульової стрільби Ніно Салуквадзе (представляла СРСР, Об’єднану команду та нині Грузію). 9 разів учасниками Олімпійських ігор були австрійський яхтсмен Губерт Раудашль, представник кульової стрільби Антон Кузьмін (був у складі команди СРСР, згодом Латвії).

Офіційне гасло змагань — «Citius, altius, fortius — communis», що в перекладі з латини означає «Швидше, вище, сильніше — разом» (до 2021 використовували «Citius, altius, fortius» / «Швидше, вище, сильніше»), уперше прозвучало на 8-х Олімпійських іграх (Париж, 1924). Емблемою змагань є 5 переплетених зліва направо кілець різного кольору, що символізують єдність 5-ти частин світу (Європа — блакитний, Азія — жовтий, Африка — чорний, Австралія та Океанія — зелений, Америка — червоний). Олімпійський прапор — полотнище із зображенням олімпійської емблеми на білому тлі. Його підіймають на відкритті Олімпійських ігор, опускають під час церемонії закриття. Уперше прапор використали на 7-х Олімпійських іграх (м. Антверпен, Бельгія, 1920). Під час змагань горить олімпійський вогонь, що запалюють в Олімпії й приносять до місця проведення змагань естафетою олімпійського вогню (проводять від 1936). У незалежній Україні етап естафети у 2004 прийняв Київ. На Майдані Незалежності смолоскип виніс С. Бубка (олімпійський чемпіон 1988). Від 1968 країна-господар Олімпійських ігор обирає свій олімпійський талісман.

Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація, що встановлює та контролює правила у своїх видах спорту. Країни, що беруть участь в Олімпійських іграх, мають національні олімпійські комітети, головним завданням яких є розвиток і захист олімпійського руху в своїй державі. Усі національні олімпійські комітети, визнані МОК, об’єд­нує Асоціація національних олімпійських комітетів (створена 1979), що складається з 5 континентальних асоціацій, утворених за географічним принципом (АНОК Африки, Панамериканська спортивна організація, Олімпійська рада Азії, Європейські олімпійські комітети, Національні олімпійські комітети Океанії). В Україні від 1990 діє Національний олімпійський комітет. До цього національний олімпійський рух активно розвивався в українській діаспорі. Так, 1956 у США засновано Український олімпійський комітет, мета якого — боротьба за українську самостійність на спортивних аренах. 1972 у Великій Британії постав Олімпійський комітет організацій Українського визвольного фронту на час проведення 20-х Олімпійських ігор у Мюнхені (Німеччина). 1975 у Канаді створено Український олімпійський комітет на час проведення 21-х Олімпійських ігор у Монреалі. Зусилля цих організацій спрямовували на те, щоб українці на змаганнях виступали окремо від збірної команди СРСР, і на забезпечення українських спортсменів всією необхідною підтримкою (її надавали й українській збірній команді на 26-х Олімпійських іграх в Атланті, США, 1996). Загалом українські емігранти здійснили значний внесок у розвиток олімпійського руху. Напр., для підготовки до 11-х Ігор у Берліні (1936) українці в США організували першу Українську спортивну олімпіаду у м. Філадельфія (1936). У другій половині 20 ст. силами української діаспори влаштовано альтернативні Олімпійські ігри — Вільну олімпіаду, що відбулася двічі в місті Етобіко (нині у складі Торонто, Канада, 1980, 1984). Її організовано як спортивні змагання народів, що зазнали поневолення радянського режиму (учасники — команди України, Литви, Латвії, Естонії та Вірменії). 1988 Вільну олімпіаду проведено як Українську олімпіаду (Філадельфія), а з розпадом СРСР потреба в альтернативних змаганнях відпала.

Статус і порядок проведення Олімпійських ігор визначає міжнародно-правовий акт — Олімпійська хартія, засади якої розробив П. де Кубертен. Документ був ухвалений на Міжнародному спортивному конгресі 1894 (Париж). Актуальна редакція Хартії діє від 17 липня 2020 і складається з 6-ти розділів («Олімпійський рух і його діяльність», «Міжнародний олімпійський комітет», «Міжнародні федерації», «Національні олімпійські комітети», «Олімпійські ігри», «Заходи та санкції, дисциплінарні процедури та розв’язання супе­речок»).

Програма Олімпійських ігор — комплекс видів спорту та спортивних дисциплін, з яких проводять олімпійські змагання. Вона постійно змінюється, щоб відповідати реаліям сьогодення і повною мірою задовольняти інтере­си глядачів. Щоб стати олімпійським (визнаним МОК), вид спорту повинен бути достатньо популярним на всіх континентах та мати міжнародну федерацію. Кожен олімпійський вид спорту може складатися з кількох дисциплін, що поділяються на види змагання, за які присуджують олімпійські медалі. Окремі види спорту свого часу були вилучені з програми Олімпійських ігор (лакрос, поло, перетягування каната), але деякі з них згодом знову стали олімпійськими, напр., стрільба з лука, теніс. Також існують види спорту, визнані МОК, що в майбутньому можуть бути представленими на Олімпійських іграх.

Програма 32-х літніх Олімпійських ігор (Токіо, 2020) містила 33 види спорту (загалом 50 дисциплін, 339 комплектів нагород): академічне веслування, бадмінтон, баскетбол, бейс­бол (та софтбол), бокс, боротьба (вільна і греко-римська), важка атлетика, велоспорт, веслування на байдарках і каное, вітрильний спорт, водні види спорту (водне поло, плавання, стрибки у воду, артистичне плавання), волейбол (класичний і пляжний), гандбол, гольф, гімнастика (стрибки на батуті, спорт. і художня гімнастика), дзюдо, карате, кінний спорт, легка атлетика, настільний теніс, регбі-7, серфінг, скейтбординг, спортивне скелелазіння, стрільба кульова, стрільба з лука, сучасне п’ятибор­ство, триатлон, теніс, тхеквондо, фехтування, футбол, хокей на траві. На Олімпійських іграх дебютували карате, спортивне скелелазіння, серфінг і скейтбординг, також одноразово повернуто до олімпійської програми бейсбол і софтбол.

До програми 33-х Олімпійських ігор в Парижі (2024) внесено брейк-данс, водночас скасовано карате, бейсбол і софтбол.

На 24-х зимових Олімпійських іграх (Пекін, 2022) до програми додано рекордні 109 змагань у 15-ти дисциплінах із 7-ми видів спорту: біатлон, бобслей (бобслей і скелетон), керлінґ, ковзанярські види спорту (фігурне катання, шорт-трек, ковзанярський спорт), лижні види (гірськолижний спорт, лижні перегони, фристайл, лижне двоборство, стрибки з трампліна, сноубординг), санний спорт та хокей. МОК ухвалив рішення додати до програми наступних зимових Олімпійських іграх новий вид спорту — скі-альпінізм (або лижний альпінізм).

У 2007 з метою залучення молоді до олімпійського руху МОК ухвалив рішення про проведення юнацьких Олімпійських ігор — змагань серед спортсменів-юніорів у віці від 14-ти до 18-ти років, що проводять раз на 4 роки. Бувають також літні і зимові. Перші літні юнацькі Олімпійські ігри відбулися 2010 у Синґапурі, зимові — 2012 в Іннсбруку (Австрія).

Від 1948 щороку 23 червня святкують міжнародний олімпійський день. На честь Олімпійських ігор названо астероїд 1022 Олімпіада.

Українці на Олімпійських іграх

Спортсмени українського походження брали участь в Олімпійських іграх від 1896. На 1-х Іграх побував киянин М. Ріттер. У Грецію він вирушив не в складі команди, а самостійно. М. Ріттер взяв участь у попередніх змаганнях зі стрільби (де переміг) та боротьби, але від подальшої участі відмовився. На 2-х (Париж, 1900) серед представників Російської імперії (офіційно країна участі не брала) був український фехтувальник П. Заковорот, який посів 7-е м. 1912 за збірну команду Австро-Угорщини виступав легкоатлет В. Понурський (біг на дистанціях 200 і 400 м, не потрапив до фіналу), у складі російської команди срібними призерами зі стрільби стали уродженець м. Балта (нині Подільського р-ну Одеської обл.) Г. Пантелеймонов та киянин М. Мельницький.

У міжвоєнний період 1924–36 в Олімпійських іграх у складі польської команди брали участь уродженці Західної України. 1924 на 8-х Іграх у Парижі бронзовий призером став кіннотник А.-Л. Крулікевич. Крім нього, учасниками були Т. Коморовський, велосипедисти Ф. Костшебський і К. Кшемінський, футболісти М. Батш і В. Кухар (див. Кухарі). У змаганнях зі стрільби брав участь уродженець Чернівців Є. Вашкевич. 1928 на 9-х Олімпійських іграх в Амстердамі як представник Польщі виступав уродженець Києва веслувальник А. Солтан-Пересвят, а представник США боксер С. Галайко здобув срібну медаль. В 11-х Олімпійських іграх 1936 в Берліні у складі збірної команди Польщі брали участь легкоатлет К. Кухарський, фехтувальник А. Франц, львівські футболісти С. Альбанський, Я.-К. Васевич. У складі команди Чехословаччини золоту медаль у веслуванні на каное-двійці завоював спортсмен укр. походження В. Сироватка. Також укр. походження мав учасник цих змагань Д. Лисак, який представляв США (його брат С. Лисак на Олімпійських іграх в 1948 став чемпіоном і срібний призером).

На 1-х зимових Олімпійських іграх (м. Шамоні, Франція, 1924) у складі збірної команди Польщі був львів’янин С. Віт­ковський, який у лижному марафоні на 50 км посів 21-е місце. 1928 у Сент-Моріці (Швейцарія) на такій же дистанції виступав львівський лижник Ф. Кава. Уродженець Катеринослава (нині Дніпро) хокеїст В. Крігер у складі збірної команди Польщі посів 8-е місце. Команду США на цих змаганнях представляв ковзаняр українського походження В. Білас (також брав участь у наступних Олімпійських іграх, посівши 5-е місце на дистанції 10 тис. м). 4-е місце на 3-х зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США, 1932) посіли львівські хокеїсти Р. Сабінсь­кий, К. Соколовський. У настуних Олімпійських іграх (м. Ґарміш-Партенкірхен, Німеччина, 1936) брали участь хокеїсти К. Соколовський, Р. Ступницький та В. Лемішко, у складі румунської команди — уродженці Чернівців фігуристи А. Айзенбайссер та І. Тимчич (13-е м.). Учасником зимових Олімпійських ігор у 1932, 1936 та 1948 як представник польської хокейної команди був уродженець Станіслава (нині Івано-Франківськ) А. Ковальський. До 2-ї світової вій­ни українці брали участь у всіх зимових Олімпійських іграх (у складі збірних команд різних країн), проте нагород не здобували.

1951 у Москві створено Олімпійський комітет СРСР, який того ж року визнав МОК, що дозволило радянським спортсменам брати участь в Олімпійських іграх 1952–88 на цих змаганнях більшість українських спортсменів виступали під прапором СРСР. На 15-х Олімпійських іграх, що відбулися 1952 у Гельсинкі, вперше брала участь збірна команда СРСР. Представники України в особистих та команд. змаганнях вибороли 22 медалі, серед яких 10 золотих, 11 срібних та 1 бронзова. Українці здобули нагороди зі спортивної гімнастики, греко-римської боротьби та академічного веслування. Чемпіонами стали Н. Бочарова, М. Гороховська (обидві — двічі), Д. Леонкін, В. Чукарін (4 рази; усі — спорт. гімнастика), Я. Пункін (греко-римська боротьба).

На наступних літніх Олімпійських іграх українці не­одноразово ставали чемпіонами та призерами. Найбільшу кількість золотих нагород у складі збірної команди СРСР здобували Л. Латиніна (9), В. Чукарін, Б. Шахлін (обидва — по 7), П. Астахова (5; усі — спорт. гімнастика), В. Манкін (вітрильний спорт), В. Морозов, С. Чухрай (обидва — веслування на байдарках і каное; усі — по 3). На зимових Олімпійських іграх 2-разовим чемпіоном з біатлону ставав І. Бяков (1972; 1976).

СРСР став країною-господарем 22-х Олімпійських ігор, що пройшли 1980 у Мос­кві. Це були перші Олімпійські ігри на території Східної Європи. Вони ввійшли в історію спорту і політики 20 ст. через політичний бойкот низки держав на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афганістан. У них узяло участь понад 5 тис. учасників. Було розіграно 203 комплекти нагород, встановлено 36 світових і 39 європейських рекордів, 74 рази оновлено олімпійські рекорди. Найбільшу кількість нагород здобули представники країни-господаря.

Здобутки на літніх Олімпійських іграх за часів державної незалежності України

Після розпаду СРСР не всі нові держави встигли пройти формальності, пов’язані зі створенням національних олімпійських комітетів та подати заявки для участі в Олімпійських іграх, тому за спеціальним рішенням МОК спортсмени країн колишнього СРСР 1992 виступали Об’єднаною командою. У її складі українці здобули низку нагород. Першим українським спортсменом, на честь якого на 25-х Олімпійських іграх у Барселоні підняли національний прапор і виконали гімн України, став О. Кучеренко, який виграв золоту медаль з греко-римської боротьби. Також чемпіонами стали: С. Бебешко, Ю. Гаврилов (гандбол), О. Бризгіна, Л. Джигалова (обидві — легка атлетика), В. Гутцайт, Г. Погосов (обидва — фехтування), Т. Гуцу, Т. Лисенко, І. Коробчинський, Г. Місютін, Р. Шарипов (усі — спортивна гімнастика), О. Жирко, М. Ткаченко (обидві — баскетбол), О. Тимошенко (художня гімнастика).

Збірну команду України на 24-х Олімпійських іграх (м. Атланта, США, 1996) представляв 231 спортсмен (146 чоловіків, 85 жінок). Завоювавши 23 нагороди (9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових), Україна посіла 9-е місце у загальному заліку. Першим олімпійським чемпіоном у складі збірної команди України став борець греко-римського стилю В. Олійник. Найбільшу кількість медалей здобула Л. Подкопаєва, яка стала 2-разовою чемпіонкою (абсолютна першість, вільні вправи) та срібною призеркою (вправи на брусах) зі спортивної гімнастики.

На наступних літніх Олімпійських іграх, що пройшли у 2000 в Сіднеї (Австралія), змагалися 230 українських спортсменів у 23-х видах спорту. Їхніми здобутками стали 23 медалі (3 золоті, по 10 срібних і бронзових). Україна посіла 13-е місце у загальному заліку. Плавчиня Я. Клочкова здобула 2 золоті (на дистанціях 200 і 400 м) та срібну (на дистанції 800 м) нагороди. Також чемпіоном зі стендової стрільби став М. Мільчев. Найбільшу кількість нагород серед українських спортсменів здобули боксери, які вибороли 2 срібні (С. Доценко, А. Котельник) та 3 бронзові (С. Данильченко, В. Сидоренко, А. Федчук) медалі.

2004 в Афінах на 28-х Олімпійських іграх національну команду України представляли 239 спортсменів у 23-х видах спорту, які виграли 22 нагороди (8 золотих, 5 срібних і 9 бронзових). 2-разовою чемпіонкою знову стала Я. Клочкова (на дистанціях 200 і 400 м). Також свою першу олімпійську медаль здобула О. Костевич (золото; кульова стрільба). Важливим здобутком стала бронзова медаль української жіночої команди з гандболу.

На 29-х Олімпійських іграх, що пройшли 2008 в Пекіні, у складі української команди було 254 спортсмени (28 видів спорту), які здобули також 22 нагороди: 7 золотих, 4 срібні та 11 бронзових. По 4 нагороди здобули легкоатлети: золото — Н. Добринська (багатоборство), срібло — І. Ліщинська (біг) та О. Антонова (метання диска), бронзу — Н. Тобіас (біг); і борці: срібло — А. Стаднік (вільна боротьба), бронзу — А. Варданян (греко-римська боротьба), Т. Данько, І. Мельник-Мерлені (обоє — вільна боротьба). Найбільше золотих медалей вибороли представники кульової стрільби, а саме А. Айвазян (стрільба з гвинтівки) й О. Петрів (стрільба зі швидкісного пістолета). Свою першу олімпійську медаль (золоту) здобула фехтувальниця О. Харлан.

30-і Олімпійські ігри пройшли 2012 у Лондоні, у них взяли участь 238 українських спортсменів у 21 виді спорту. Загалом було здобуто 19 медалей: 5 золотих, 4 срібні та 10 бронзових. Найбільшого успіху досягли укр. боксери, здобувши 5 нагород: чемпіонами стали В. Ломаченко та О. Усик, срібний призером — Д. Берінчик, бронзовий призерами — Т. Шелестюк та О. Гвоздик.

На 31-х Олімпійських іграх (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 2016) українська команда (205 спортсменів у 27-ми видах спорту) здобула найменшу кількість нагород за роки незалежності — 11 медалей (2 золоті, 5 срібних, 4 бронзові). Чемпіонами стали О. Верняєв (спортивна гімнастика) та Ю. Чебан (веслування на байдарках і каное).

32-і Олімпійські ігри в Токіо (Японія) через пандемію коронавірусу відбулися 2021 замість 2020. Незважаючи на зміну дати проведення, в офіційних документах щодо 32-х Ігор використовують планове датування. Українську команду представляли 157 спортсменів, які здобули 19 нагород: 1 золоту, 6 срібних та 12 бронзових. Єдиним українським олімпійським чемпіоном став борець греко-римського стилю Ж. Беленюк. У новому олімпійському виді спорту — карате — українці здобули 2 нагороди: срібло (А. Терлюга) та бронзу (С. Горуна). Також українські спортсмени вперше виграли медалі в артистичному плаванні (2 бронзові нагороди в змаганнях дуетів та груп).

На 33-х Олімпійських іграх (Париж, Франція, 2024) українська команда (140 спортсменів у 25-и видах спорту) здобула 12 медалей — 3 золоті, 5 срібних, 4 бронзові, посівши 22 місце в загальному заліку. Чемпіонами стали легкоатлетка Я. Магучіх, боксер О. Хижняк та команда шаблісток на чолі з О. Харлан. Підготовка спортсменів проходила в умовах російської війни проти України. Зокрема, серед призерів — борчиня І. Коляденко (2-е місце), яка в 2022 році пережила лихоліття окупації в Ірпені.

Наступні Ігри відбудуться в м. Лос-Анжелес (США) у 2028 році.

Загалом національна збірна України завоювала 163 нагороди:

золоті — 44,
срібні — 43,
бронзові — 76.

З них на літніх Олімпійських іграх здобуто 154 медалі:

золоті — 41,
срібні — 41,
бронзові — 72.

На зимових Олімпійських іграх — 9 медалей:

золоті — 3,
срібні — 2,
бронзові — 4.

Українські мультимедалісти:

• фехтувальниця О. Харлан (6 медалей: 2 золоті, 1 срібна, 3 бронзові);
• плавчиня Я. Клочкова (5 медалей: 4 золоті, 1 срібна);
• веслувальниця І. Осипенко-Радомська (4 медалі: 1 золота, 2 срібні, 1 бронзова; також як представниця Азербайджану здобула ще 1 бронзу);
• представниця кульової стрільби О. Костевич (4 медалі: 1 золота, 3 бронз.);
• спортивна гімнастка Л. Подкопаєва (2 золоті, 1 срібна);
• веслувальник Ю. Чебан (3 медалі: 2 золоті, 1 бронзова);
• яхтсменка Р. Таран (3 медалі: 1 срібна, 2 бронзові).

Рис. 1. Рейтинг України на літніх Олімпійських іграх (за місцем в медальному заліку серед інших країн)

Табл. 1. Українські медалісти літніх Олімпійських ігор

Здобутки на зимових Олімпійських іграх за часів державної незалежності України

У 1992 на 16-х зимових Олімпійських іграх у м. Альбервілль (Франція) українці виступали у складі Об’єднаної команди колишніх радянських республік. Золоті медалі здобули О. Житник (хокей) та В. Петренко (фігурне катання).

Україна окремою командою, яку представляли 37 спортсменів, вперше взяла участь на 17-х зимових Олімпійських іграх (м. Ліллегаммер, Норвегія, 1994). Її здобутками стали 2 нагороди: золота й бронзова. Першою олімпійською чемпіонкою незалежної України стала фігуристка О. Баюл, а першою медалісткою — біатлоністка В. Цербе-Несіна, яка завоювала бронзову медаль у гонці на дистанції 7,5 км.

Загалом на зимових Олімпійських іграх українці здобували нагороди з біатлону, фігурного катання та фристайлу. Хоча на 18-х зимових Олімпійських іграх (м. Наґано, Японія, 1998) брали участь 56 українських спортсменів, єдиною призеркою (срібна нагорода) стала біатлоністка О. Петрова. На наступних змаганнях (м. Солт-Лейк-Сіті, США, 2002) українська збірна команда (68 учасників) медалей не виграла. Здобутками українців (брали участь 52 осіб) на 20-х зимових Олімпійських іграх, що відбулися 2006 в італійському Турині, стали 2 бронзові нагороди, які отримали біатлоністка Л. Єфремова та фігуристи О. Грушина і Р. Гончаров (див. Грушина і Гончаров).

Виступ на наступних зимових Олімпійських іграх у Ванкувері (Канада, 2010) став найневдалішим для України за весь час. Найвищі місця, що посіли українські спортсмени, — 5-е, 6-е і 8-е. Тоді як на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті найвищими стали 5-е, 6-е і 7-е місця. На 22-х зимових Олімпійських іграх (м. Сочі, РФ, 2014) найбільших успіхів досягли українські біатлоністки, здобувши золоту (О. Підгрушна, Ю. Джима, Віта та Валентина Семеренки; естафета) та бронзові (Віта Семеренко; спринт) нагороди. О. Абраменко став єдиним українським призером на 23-х (м. Пхьончхан, Південна Корея, 2018) і 24-х (Пекін, 2022) зимових Олімпійських іграх, вигравши золоту та срібну медалі з фристайлу.

Табл. 2. Українські медалісти зимових Олімпійських ігор

Рекомендована література

1. Олімпійське сузір’я України. Атлети. К., 2010;
   Google Scholar Internet
2. Олімпійське сузір’я України. Тренери. К., 2011;
   Google Scholar Internet
3. Олексієнко Я. І., Ведмедюк А. Д., Меньших О. Е. Олімпійські ігри. Участь українських спортсменів в олімпійських іграх: перемоги та поразки: нав.-метод. посіб. Черкаси, 2016;
   Google Scholar Internet
4. Булатова М., Єрмолова В. Витоки олімпійської ідеї на праукраїнських землях // Science in Olympic Sport. 2021. № 2;
   Google Scholar Internet
5. Булатова М. М., Єрмолова В. М., Радченко Л. О., Кроль І. М., Єгупов, М. В. «Олімпійський спорт» у таблицях. К., 2024.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю