Н

Н – вісімнадцята буква української абетки. Є в ін. алфавітах, створених на основі слов’яно-кири­лич. графіки. Назва літери [ен] вживається як іменник серед. роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кирилич. літери «í» («наш»), запозиченої з грец. уставного письма. У староукр. графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писем. школи, що разом з ін. ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучас. укр. літ. мові позначає сонорний передньоязиковий зімкнено-но­совий приголосний звук, що може бути твердим або м’яким (у позиції перед і та ь); у свою чергу, м’який може бути подовженим (у позиції між голосними внаслідок повної прогресив. асиміляції). Вживається в абревіатурах (НАНУ, НОК, НДІ тощо), де перші слова – національний, науковий, а також в умов. скороченнях: н. е. (наша ера), н. с. (науковий співробітник). У старослов’ян. кирилич. писемності мала числове значення «п’ятдесят». Нині використовується у класифікац. поділові зі значенням «вісімнадцятий»: пункт «Н» розділу К. При цифр. нумерації вживається як додатк. диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-н тощо.

М. Г. Железняк

завантажити статтю