Н

Н — вісімнадцята буква української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Назва літери «ен» вживається як імен­ник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Н» («наш»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом з іншими ознаками допомагає ви­значити час і місце написа­н­ня памʼятки. У 16 ст. зʼявилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові по­значає сонорний пере­дньо­язиковий зі­мкнено-но­совий приголосний звук, що може бути твердим [н] або мʼяким [нʼ] (у позиції перед і та ь); у свою чергу, мʼякий може бути подовженим [нʼ:] (у позиції між голосними внаслідок повної про­гресивної асиміляції). Вживається в абревіатурах (НАНУ, НОК, НДІ тощо), де перші слова — національний, науковий, а також в умовних скороче­н­нях: н. е. (наша ера), н. с. (науковий спів­робітник). У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «пʼятдесят». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значе­н­ням «вісімнадцятий»: пункт «Н» роз­ділу К. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-н тощо.

Завантажити статтю