Нагуєвичі

НАГУЄ́ВИЧІ (1951–2009 — Івана-Франка) — село Дрогобицького району Львівської області; місце народження І. Франка. Знаходиться між відрогами Карпат. гір, на р. Радичівка (ін. назва — Збір; бас. Дністра), за 80 км від обл. центру, 18 км від райцентру та 12 км від м. Борислав Львів. обл. Навколо ростуть хвойні та мішані ліси. Пл. села 19,25 км². За переписом насел. 2001, проживали 2518 осіб; станом на 2019 — 2397 осіб; переважно українці. Верхню частину села, що своїм кінцем упирається в ліс Діл, називають Н. Вижні, а низинну, що доходить до Франкової Слободи, — Н. Нижні. За нар. переказами, у давнину на тер. сучас. Н. існувало слов’ян. поселення Сольне. В околицях були великі запаси соляної ропи. Н. вперше згадані 1424 у локацій. привілеї польс. короля Владислава ІІ Яґайла про надання Маґдебур. права, пов’язаного із розширенням тер. поселення. На думку львів. вчених М. Худаша і М. Демчук, сучасна назва села є вторинною (похідною), утвореною від первіс. варіанта Нагойовичі шляхом морфол. вирівняння форманта -овичі до -євичі. Амер. дослідник укр. походження Ю. Рабій після опрацювання грамот галиц. князів, істор. документів зазначив, що вже від 13 ст. село називалося Нагуйовичі. У грамоті князя Лева Даниловича село також фігурує як Башево. Є легенда й про те, що назва походить від прізвища власника С. Нагуєвського. Від 14 ст. навколишні землі входили до складу Польщі, а після її 1-го поділу 1772 — до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Серед фрагментар. витягів із інвентар. опису Самбір. економії 1669, зроблених 1754 на вимогу нагуєвиц. громади при вирішенні спір. прав на землеволодіння, датовано останні відомості про монастир св. Миколая (у Н. Вижніх ще й нині згадують про урочище Монастирець). 1801 на його місці у Н. Вижніх побудовано церкву перенесення мощей св. отця Миколая (нині пам’ятка архітектури нац. значення). Культ св. Миколая був досить шанованим у Н., що засвідчує збережена традиція зведення парафіял. храмів на його честь у різних частинах села. Особливе шанування цього святого, якого вважають охоронцем від стихій. лих, зумовлене місц. специфікою, характерною для Підгір’я: розгалужена нагуєвиц. річк. мережа — Збір з потічками Шишів, Задній, Монастирський, Ріпницький, Черемосник — спричинювала часті повені. 1880 проживали 1638 осіб, з них 1614 греко-католиків. Згодом тут почали розробляти поклади нафти й озокериту. 1918–19 — у складі ЗУНР, 1920–39 — знову Польщі. За польс. адм. поділом село входило до Дрогоб. пов. Львів. воєводства. 1934–39 підпорядковувалося ґміні Лішня. У вересні 1939 на тер. краю увійшли рад. війська. 1939–59 — село Дрогоб., від 1959 — Львів. обл.; 1939–59 — Підбуз., від 1959 — Дрогоб. р-нів. Від 4 липня 1941 до 7 серпня 1944 — під нім. окупацією. Жит. зазнали сталін. репресій. До кін. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Нині у Н. — заг.-осв. школа, школа-інтернат для дітей з вадами зору, дитсадок; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Село має давню і цікаву історію, однак стало відомим насамперед як батьківщина І. Франка, який протягом життя зберігав пошану до рідних місць. Він був першим, хто почав збирати місц. бувальщини, приповідки, легенди, перекази й вивчати історію Н. Це знайшло відображення в його творах. За легендою, у місцевості Слобода, або Війтівська гора (згодом Франківка) у давнину стояв замок двох братів Туркулів, зруйнований пізніше татарами. У 2-й пол. 19 ст. там мешкала і родина Франків у хаті під № 7. Н. багаті мемор. пам’ятками, пов’язаними з іменем І. Франка: 1981 завершено роботу зі створення Музею-садиби його батьків та худож.-мемор. комплексу «Стежка Івана Франка», що є складовою заг. комплексу «Стежки-дороги Каменяра», 1986 зведено будівлю Літ.-мемор. музею І. Франка. На тер. музеїв перенесено хрест, що поставив батько письменника на честь скасування панщини на зх.-укр. теренах. 1994 створ. «Нагуєвичі» Державний історико-культурний заповідник.

Фотоілюстрації

Завантажити статтю

Розмір шрифту

Нагуєвичі

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю

Схожі статті