Берестейщина

Визначення і загальна характеристика

БЕРЕСТЕ́ЙЩИНА — історичний регіон у середній течії Західного Бугу з центром у м. Берестя (нині Брест, Білорусь). Інші назви — Бере­стійщина, Берестейська земля, Берестейська волость. В історичних творах, що стосуються минулого Берестейщини, зʼявлялася низка хибних тверджень, частину з яких спростовано істориками, деякі ж тези і зараз дістають під­тримку, що зумовлено політичними міркува­н­нями. Історіо­графічні похибки й від­верті фальсифікації використовувалися як «аргументи» в історичних дис­кусіях та політичній боротьбі.

Східнословʼянське населе­н­ня зʼявилося на цій території в перших столі­т­тях н. е. (памʼятки зарубинецької культури в околиці Більська й Бересті). По­стійна східноловʼянська колонізація почалася у 2-й пол. 6 ст. У 6–9 ст. належала до території роз­селе­н­ня дулібів (волинян) над серед. Бугом, по річки Ливець і Нурець на захід та Ясельду на пів­нічний схід. Від 10 ст. — у складі Київської Русі, від 2-ї пол. 12 ст. — Галицько-Волинського князівства. Берестя вперше зга­дано в Лаврентіївському списку літопису 1017 як Бере­стій. 1270–88 регіон входив до володінь Володимира Васильковича, 1288–92 — Мстислава Даниловича. У 1-й пол. 14 ст. Берестейщина вві­йшла до Туровського князівства (від 1413 — воєводства) у складі Великого князівства Литовського. Берестя 1390 отримало Маґдебурзьке право; від 1513 Берестейщина — у Під­ляському воєводстві, 1566 — окреме Берестейське воєводство, за яким закріпилась назва Берестейщина (сх. частина колишньої Берестейської землі з містами Берестя, Кобрин, Пінськ), а назва Під­ляш­шя — за її зх. частиною (з містами Дорогичин, Більськ, Мельник, Сураж).

Із регіоном повʼязані життя і діяльність Л. Зизанія, І. Потія, А. Филиповича, М. Кричевського, О. Стороженка, Д. Фальківського. Населе­н­ня Берестейщини брало активну участь у козацьких пов­ста­н­нях і Визвольній війні 17 ст. 1657 пінська шляхта проголосила своє входже­н­ня з усім повітом до Української козацької держави; створено Пінсько-Турівський козацький полк. 1793–95 належала Росії. Російський пере­пис 1897 на тер. Берестейського і Кобринського повітів зареєстрував 287,4 тис. україномовного населе­н­ня, 70,7 тис. єврейськомовного, 12,7 тис. польськомовного і 5,6 тис. білоруськомовного. Діяли ко­оперативи, «Українбанк».

Брестським мирним договором 1918 регіон ви­знано за Україною. 2 січня 1919 німецьке командува­н­ня пере­дало управлі­н­ня на тер. Поліс­ся кра­йовому комісарові УНР в Бересті. До компетенції українських органів влади пере­йшли міське й сільське самоврядува­н­ня, міліція, загальне шкільництво, судівництво, опіка над хворими й улаштува­н­ня фінансових ін­ституцій. У Бересті був адміністративний осередок української державної адміністрації Берестейщини, Холмщини і Під­ляш­шя. На території Берестейського і Кобринського повітів перші українські школи було організовано 1917 (загалом 96 українських народних шкіл, у яких на­вчалося 5,2 тис. дітей, працювало 110 учителів, із них 59 місцевих). Заходами Холмського комітету створено Комісаріат народної освіти для Холмщини, Під­ляш­шя і Поліс­ся. Для забезпече­н­ня кадрами народної школи й прогімназії від кін. 1918 в Бересті тричі проведено спеціальні вчительські курси за участю бл. 500 осіб. У Бересті 1918 виходили часописи «Мир» і «Вісник Холмського губерніального староства», випущено «Український буквар» А. Савчука; 1919 у Бересті опубліковано «Просвітній український календар». На поч. 1919 Берестейщину окупувало польське військо. У 20–30-х рр. належала до Поліського воєводства. Від 1918 роз­почало діяльність товариство «Просвіта» (очолювали П. Артемʼюк, В. Дмитріюк, В. Криницький), яке під­тримувало Українську приватну школу ім. О. Стороженка (1924– 35). «Просвіта» на землях Берестейщини діяла легально лише 1923–35. У 1927 від­бувся воєвод. зʼїзд, на який прибуло 120 делегатів. Зʼїзд ви­знав діяльність Товариства потрібною для краю і дав від­січ спробам КП Зх. Білорусі зробити «Просвіту» своїм легал. додатком. 1935 П. Артемʼюка увʼязнено у Березі Картузькій, але Товариство діяло до 1938. Від поч. 20 ст. працювала театральна трупа О. Василенка, який організовував також зі­бра­н­ня з чита­н­ням української класики, святкува­н­ня Шевченкових ювілеїв. Під час 2-ї світової війни виходило «Наше Слово», а в Пінську — «Пінська газета» (ред. обох Ф. Дудко).

Після 2-ї світової війни українські школи ліквідовано. Авто­хтон­не населе­н­ня Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного ареалу, роз­мовляло західнополіським діалектом української мови. Однак після при­єд­на­н­ня цієї території (1939– 41, від 1944) до Білоруської РСР щодо етнічно української людності стало входити в ужиток ви­значе­н­ня «білоруси», яке мало тут пере­важно територіально-політичний характер. Від поч. 90-х рр. по­жвавився український культурно-освітній рух. 1990 засновано Українське громад.-культурне обʼ­єд­на­н­ня Брестської обл., виходила г. «Голос Берестейщини» (1991– 96). 1994–99 діяло обʼ­єд­на­н­ня «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке видавало часопис «Берестейський край». Від 1996 у Брестському університеті діє кабінет україністики; викладають українську мову й літературу та історію України, працює студентська спілка «Берегиня». 2002 в м. Брест встановлено памʼятник Т. Шевченку.

Літ.: Тисяча років стремлі­н­ня Бере­стійщини до єд­ності з Україною. Лц., 1990; Петренко А. Берестейщина в складі УНР // Берестей. край. 1996. № 2; J. Hawryluk. Ziemia Brzeska w dobie paсstwowošci ruskiej (X–XIV w.) // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. 1996–97. T. 5–6; Вин­ниченко І. Українці Берестейщини, Під­ляш­шя і Холмщини в першій пол. ХХ ст.: Хроніка подій. К., 1999; Гаврилюк Ю. Берестейщина — регіон у лабетах геополітики // ПУ. 2002. № 3–4; Лоза Ю. Західне Поліс­ся: етнічні межі і політичні кордони // Там само; Климчук Ф. Говірки Берестейсько-Пинського Поліс­ся // Там само.

Я. Д. Ісаєвич, В. Леонюк

Завантажити статтю