НАГО́РНИЙ Олександр Васильович (29. 08(10. 09). 1887, Харків — 11. 05. 1953, там само) — фізіолог, біо­хімік. Доктор біо­логічних наук (1936, без захисту дис.), професор (1934), член-кореспондент АН УРСР (1948). Заслужений діяч науки УРСР (1943). Державні нагороди СРСР. Закін. Харків. університет (1912), де й працював (з пере­рвою): від 1929 — завідувач кафедри фізіо­логії людини та тварин, водночас 1930–41 — директор Харків. філії Укр. н.-д. зообіол. ін­ституту (згодом Н.-д. зообіол. ін­ститут Харків. університету), 1944–53 — НДІ біо­логії Харків. університету, 1944–48 — проректор з наукової роботи. За сумісн. 1921–24 — проф. Хім.-фармацевт. ін­ституту; 1936–41 — завідувач кафедри Зоотех. ін­ституту та лаб. фізіології Укр. ін­ституту екс­перим. медицини (усі — Харків); 1942–44 — завідувач кафедри фізіології та біо­хімії Обʼ­єдн. Харків. та Київ. укр. університету, водночас завідувач кафедри зоології Пед. ін­ституту (усі — м. Кзил-Орда, РФ). Заст. голови Укр. товариства фізіо­логів, біо­хіміків і фармакологів (1929–37), голова Харків. від­діл. Всесоюз. товариства фізіологів (1943–53). Н. — засн. першої в Україні та СРСР наук. школи з вікової фізіології, біо­хімії та біо­фізики; автор теорії затухаючого самооновле­н­ня протоплазми як однієї з причин старі­н­ня. Н. узагальнив дослідж. морфол., фізіол. та біо­хім. змін в організмі протягом усього індивід. роз­витку; роз­глядав старі­н­ня як заг. властивість усіх організмів, однією з причин якої є зміни метаболізму, затуха­н­ня його інтенсивності з віком, що послаблює функції організму, знижує його жит­тє­здатність у старості.