Небожатко Зоя Геннадіївна
НЕБОЖА́ТКО Зоя Геннадіївна (22. 10. 1968, Київ) — живописець. Дочка Г. Небожатка, дружина О. Новікова. Член НСХУ (1999). Закін. Київ. художню школу ім. Т. Шевченка (1987), Укр. АМ (Київ, 1994; майстерня В. Шаталіна). Від 2015 мешкає в м. Мюнхен (Німеччина). Основна галузь — станковий живопис. Для творчості Н. характерне взаємопроникнення різних простор. і часових вимірів, худож.-пласт. образів, синтезування жанрів. Автор. стилістика тяжіє до фантаст. реалізму, що виражено, зокрема, в циклі творів «Фантастичні світи» (кін. 1990 — поч. 2000-х рр.). Учасниця всеукр. та міжнар. мистецьких виставок від 1993. Персон. — у Києві (1998, 1999, 2000–01). Окремі твори зберігаються у приват. колекціях США, Німеччини, Пд. Кореї та ін. країн.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Там, де немає горя» (1991), «Течія», «Туман», «Ріка життя — вечірній міраж», «Велика подорож», «Вічні бажання», «Острови мрії» (усі — 1997), «Срібні звуки весни», «Портрет дівчини» (обидва — 1998), «Пробудження», «Після дощу», «Півонії» (усі — 2001), «Небесна музика» (2002), «Шелест минулорічного листя» (2003), «Гори» (2004), «Ранковий сон, схід сонця», «Мальви квітнуть», «Пані Шим Сіль» (усі — 2005), «Білі іриси, дихання землі», «Азалія», «Небесний вінок» (усі — 2006), «Білі хризантеми» (2008), «Білі півонії» (2009), «Любов небесна і любов земна» (2011), «Яблуневий сад» (2013).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 
