Оборона

ОБОРО́НА — система політичних, економічних, соціальних, воєн­них, наукових, правових та інших заходів із під­готовки до збройного захисту держави, цілісності та недоторкан­ності її території; вид воєн­них дій, що має на меті від­бити на­ступ сил противника, нанести йому максимальних втрат, утримати важливі ра­йони (обʼєкти) місцевості та, у такий спосіб, створити сприятливі умови для пере­ходу в на­ступ.

Одним із яскравих прикладів О. як спроби від­бити на­ступ пере­важаючих сил противника є О. Києва від монгол. військ 1240, під час якої більшість оборонців і мешканців Києва загинула. Втрати монголів неві­домі, можливо, значні — кілька тисяч осіб, але вони все ж не завадили продовжити успішний для монголів похід проти Галицько-Волин. князівства, Угорщини та Польщі.

Нехтува­н­ня пита­н­нями О. як системою держ. заходів із під­готовки до зброй. захисту та без­посередньо захисту стали причиною поразки укр. нац. урядів у період Визвольних змагань 1917–21. Ні УЦР, ні геть­ману П. Скоропадському, ні Директорії УНР не вдалося утриматися при владі й роз­будувати незалежну державу. Гол. про­блемами, що негативно вплинули на захист державності, стали: від­сутність влас. армії та ін. силових структур, які могли б захистити народ від зовн. ворогів і ліквідувати внутр. анархію; матеріал. й організац. про­блеми нац. урядів; брак кваліфіков. кадрів, профес. політиків із практич. досві­дом державотворе­н­ня, неефективна робота держ. апарату на місцях; не­узгодженість дій, кон­фронтація між різними політ. течіями, окремими діячами укр. нац. руху; невиправ­дані сподіва­н­ня на допомогу зовн. сил; не­збалансованість соц. політики, зволіка­н­ня із роз­вʼяза­н­ням аграр., робітн., нац. питань; регіон. роз­ʼ­єд­наність України, не­здатність лідерів УНР і ЗУHP досягнути ком­промісу.

Позитив. приклад державниц. під­ходу до про­блем О. країни і вдалого за­стосува­н­ня ЗС під час веде­н­ня оборон. боїв — заходи, здійснені керівництвом Фінляндії у 1930-х рр. К.-Ґ. Ман­нергейм, який очолював Раду оборони Фінляндії, не­зважаючи на пацифіст. ідеї, поширені у Скандинавії, вважав, що для країни існує за­гроза з боку СРСР, і наполягав на побудові оборон. споруд на Карел. пере­шийку, згодом на­званих лінією Ман­нерге­йма. Завдяки цим укріпле­н­ням, а також вмілим оборон. діям фінської армії та консолідації перед за­грозою рад. окупації су­спільства фінам вдалося зупинити на­ступ противника. Хоча Червона армія зуміла захопити бл. 10 % тер. Фінляндії, але за­знала знач. втрат. 12 березня 1940 у Москві між Фінляндією й СРСР був укладений мирний договір, за яким Фінляндія втратила захоплені Червоною армією тер., однак зберегла незалежність.

Під­готовка держави до О., за­звичай, перед­бачає: здійсне­н­ня заходів у зовн.-політ. сфері, планува­н­ня О., під­готовку системи держ. упр., сил оборони, нац. економіки, тер. і насел., інформ. і кібер­простору та мобілізац. під­готовку. О. як вид воєн. дій роз­починається з отрима­н­ня бо­йового зав­да­н­ня від старшого начальника та включає: планува­н­ня бою; організатор. роботу; під­готовку упр., частин, під­роз­ділів, р-нів проведе­н­ня бою (інж. обладна­н­ня смуги або ділянки О. тощо); створе­н­ня бо­йового порядку і системи вогню; контроль готовності до бо­йових дій (бою). Тривалість під­готовки оборон. бою залежить від умов об­становки та очікуваного часу пере­ходу противника у на­ступ. В усіх випадках під­готовку здійснюють із урахува­н­ням необхідності під­трима­н­ня по­стій. готовності під­роз­ділів до від­би­т­тя раптових атак противника.

Залежно від бо­йових зав­дань, наявності сил і засобів, а також характеру місцевості роз­різняють позиційну (осн. вид О., її за­стосовують на напрямках, де втрата тер. не­припустима) та маневрену О. Позиц. О. організовують і проводять із метою від­би­т­тя на­ступу противника шляхом стійкого утрима­н­ня зайнятих смуг, рубежів і позицій, нед­опуще­н­ня його прориву в глибину із зав­да­н­ням завдати макс. ураже­н­ня. Маневрену О. за­стосовують на тих напрямках, де можливе тимчас. залише­н­ня окремих р-нів через від­сутність до­стат. сил для веде­н­ня позиц. О., а також коли за умов об­становки доцільно втягнути ударні угрупова­н­ня противника у під­готовлені вогневі зони (р-ни), ви­грати час, завдати противнику ураже­н­ня на декількох оборон. рубежах, знизити його на­ступал. можливості або примусити від­мовитися від подальшого на­ступу. О. також можуть за­стосовувати у випадку, коли більш активні й рішучі дії неможливі або недоцільні, зокрема на другоряд. і важкодо­ступ. напрямках, мор. узбереж­жі та о-вах, або вимушено — внаслідок не­сприятливої об­становки, що склалася.

О. готують за­вчасно до поч. бо­йових дій або організовують під час бою. Вона повин­на бути стійкою й активною, здатною протистояти ударам усіх видів зброї, атаці пере­важаючих груп танків і піхоти противника, протиповітр., протидесант., глибоко ешелонованою і готовою до тривалого веде­н­ня бою в умовах за­стосува­н­ня противником зброї масового ураже­н­ня, високоточної зброї та засобів радіо­електрон. боротьби.