Однопартійна система

ОДНОПАРТІ́ЙНА СИСТЕ́МА — тип політичної системи і форма су­спільно-політичного управлі­н­ня, що характеризується монопольним правом однієї партії брати участь у державному будівниц­тві. У рамках О. с. одна партія утримує монополію на держ.-політ. життя країни, обі­ймає усю держ. владу й адміністрації і утримує їх таким чином, що унеможливлює пере­могу ін. партії на виборах. У такій держ.-політ. системі тільки за однією з політ. партій по­стійно закріплено (фактично чи юридично) роль правлячої партії. Бувають О. с., замасковані під багатопартійні системи, зокрема однопарт. були системи у кількох соціаліст. країнах Сх. Європи, де, крім правлячих КП, існували й інші партії, але вони не мали від­чут. впливу на політику. Це, перед­усім, Болгарія, НДР, Польща, Угорщина. На від­міну від диктатури, у країнах із О. с. проводять вибори і в парламентах за­звичай є пред­ставники опозиції. Однак у багатьох випадках ця опозиція існує лише номінально або слугує під­ставою для режиму проголосити себе демократичним. Існують різні типи однопартійності — від фашизму до марксизму. Однопарт. політ. режими є фактично різновидом диктатури.

О. с. утвердилася у 20 ст., коли виникли політ. партії сучас. зразка. Однак прототипи О. с. були і раніше, напр., у Ліберії у 1868–1980 домінувала Партія справжніх вігів, засн. чорно­шкірими пере­селенцями із США (американо-ліберійцями). Вважають, що Нац. фашист. партія Італії (див. Б. Мус­соліні), яка при­йшла до влади 1921 і незабаром взяла під свій контроль всю державу, є класич. зразком О. с. Часто революції або боротьба за незалежність колоніал. держав призводили до встановле­н­ня О. с. У Росії після більшов. пере­вороту 1917 номінально існували кілька партій вкрай лівого спрямува­н­ня, проте саме партія більшовиків (див. Більшовизм) не­вдовзі монополізувала владу і, як і пізніше в СРСР, було встановлено О. с., якій притаман­не кон­ституц. закріпле­н­ня керів. ролі однієї партії, зрощува­н­ня парт. і держ. апарату, усуне­н­ня опозиції, заборона існува­н­ня ін. партій. Напр., у стат­ті 5 Кон­ституції Куби 1976 за­значено, що вищою керів. силою су­спільства та держави є КП Куби. О. с. притаман­на для країн із авторитар. і тоталітар. політ. режимом, у різні роки вона існувала у фашист. Італії, нацист. Німеч­чині, СРСР, нині діє у Вʼєт­намі, Пн. Кореї, на Кубі та у деяких країнах Африки. Різновидом О. с. є система із домінуючою партією чи партією-гегемоном, в якій за наявності декількох незалеж. партій при владі по­стійно або майже по­стійно пере­буває лише одна з них. Приклад парт. системи з партією-гегемоном — Китай, де, крім правлячої КП, існує ще 8 партій, що входять до складу Патріот. єдиного фронту на чолі з КП Китаю. Політ. системам із домінуючою партією притаман­ні демократ. політ. режим, від­сутність урядових коаліцій і наявність малоефектив. опозиції, так, у Мексиці 75 р. країною правила Ін­ституц.-рев. партія, у Параґваї та Японії майже 50 р. правлячими були від­повід­но партія «Колорадо» та Ліберал.-демократ. партія. Але у такій системі домінува­н­ня однієї партії — результат згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, тому систему з домінуючою партією називають системою партій нац. згоди.

Держава з О. с. — тип суверен. держави, в якій лише одна політ. партія має право формувати уряд, за­звичай, на основі чин­ної кон­ституції. Усі інші партії або заборонені, або мають право брати лише обмежену та контрольов. участь у виборах. Іноді термін «де-факто однопарт. держава» використовують для опису домінуючої парт. системи, що, на від­міну від однопарт. держави, допускає (принаймні номінально) демократ. багатопарт. вибори, але існуюча практика або баланс політ. сил не дають опозиції при­йти до влади. О. с. часто виникають внаслідок деколонізації, оскільки одна партія отримує пере­важно домінуючу роль у визволен­ні чи боротьбі за незалежність. При абсолют. монархіях і військ. диктатурах немає потреби у правлячих партіях, тому, за­звичай, усі політ. партії оголошують поза законом. На перший по­гляд, О. с. по­збавлена багатьох недоліків багатопарт. системи, однак практично в усіх країнах, незалежно від соц.-екон. й політ. режиму і ступ. демократизму, її замінено тим чи ін. різновидом багатопарт. системи, оскільки є небезпека транс­формува­н­ня у авторитаризм або тоталітаризм у прямій чи прихованій формах, що, власне, й зна­йшло реалізацію у сучас. Білорусі та РФ.