Одонтологія

ОДОНТОЛО́ГІЯ (від грец. ὀδούς (ὀδοντος) — зуб і ...логія) — наука, що ви­вчає будову та еволюцію зубощелепної системи. В наук. літературі термін «О.» вперше вжито 1771. Терапевт. О. — за­старіла синонімічна назва роз­ділу стоматології, що за­ймається ви­вче­н­ням захворювань зубів, їх лікува­н­ням та профілактикою.

Одонтологія антропологічна — напрям фізичної антропології, що ви­вчає зміни зубної системи в процесі антропогенезу та гео­графічну мінливість будови зубів давніх і сучасних популяцій людства. Знач. вклад у цю сферу антропол. знань зробили амер. вчені А. Грдлічка, А. Дальберґ, рос. антрополог О. Зубов та ін. Залуче­н­ня одонтол. даних для висвітле­н­ня про­блем еволюц. антропології ґрунтується на тому, що за­стосува­н­ня знарядь праці і викори­ста­н­ня вогню для приготува­н­ня їжі предками сучас. людей спричинилося до редукції всього зубощелеп. апарату і змін в рельєфі жувал. поверх­ні окремих класів зубів: різців, ікол, молярів і премолярів та їхніх коренів. Фіксуючи ці зміни, О. а. слугує важливим джерелом інформації про осн. етапи формува­н­ня виду Homo sa­piens. Антропол.-одонтол. маркери сучас. людей містять вимірювал. («кількісні») ознаки, що фіксують роз­міри, і описові («якісні»), що на під­ставі візуал. спо­стережень до­зволяють зʼясувати структуру і мікрорельєф (наявність кра­йових гребенів на задній поверх­ні різців, величину горбиків і мережу борозенок на жувал. поверх­ні молярів тощо) зубів. Осн. джерелом інформації про ступінь спорідненості давніх і сучас. популяцій є описові ознаки, серед яких роз­різняють 2 групи: 1) давні стабіл. утворе­н­ня, що не залежать від умов зовн. середовища (лопатоподібна форма верх. медіал. різців, ди­стал. гребінь тригоніда та колінчата складка метаконіда на першому нижньому молярі тощо); 2) маркери редукцій. комплексу (кількість та роз­міри горбиків на верх. та нижніх молярах та ін.). Одонтол. ознаки першої групи диференціюють людство на рівні великих антропол. стовбурів, що сформувалися ще за доби верх. палеоліту: «західного» (європейці та корін­не насел. Африки) та «східного» (монголоїдна гілка азійців і аборигени Австралії й Океанії). Що ж до ознак редукцій. комплексу, то вони повʼязані із завершал. етапами антропол. дивергенції людства, ви­окремлюючи таксоном. спільноти нижчого рангу. За спів­від­ноше­н­ням архаїч. і редукцій. маркерів роз­різняють т. зв. «одонтол. типи» — комплекси ознак, властиві давній і сучас. людності великих регіонів. Нині одними із найкраще ви­вчених в одонтол. від­ношен­ні є терени Європи, де ви­окремлено 4 осн. одонтол. типи: пн. грацил., пн. релікт., середньоєвроп. і пд. грацильний. Пн. грацил. тип, що характеризується дуже високим рівнем редукції першого нижнього моляра і під­вищеними в європ. мас­штабі частотами деяких ознак «сх.» орієнтації, поширений в Балтій. регіоні і на Пн. Сх. Європи серед фінів, карелів, естонців, частини німців, латишів, комі, марійців, башкирів, росіян. Висловлювалася думка, що він є «антропол. еквівалентом» прадав. фіно-угор. субстрату (О. Зубов). Риси пн. релікт. типу, що від­значається помір. рівнем редукції М1 і від­носно високою присутністю «сх.» ознак, простежуються в окремих регіонах Пн.-Сх. Європи серед саамів, деяких груп фінів, комі-зирян і росіян. Його генет. витоки повʼязують з тими найдавнішими племенами Пн. Європи, яким було властиве сплощене облич­чя (Р. Гравере). Середньоєвроп. тип, якому притаман­ний низький рівень редукції нижніх молярів і невисокі частоти ознак «сх.» походже­н­ня, охоп­лює майже всю тер. Литви, Пд. Латвію, значну частину Білорусі, частину центр. і пд. смугу європ. частини РФ. Він також пере­важає на теренах України, де спо­стерігаються також «вкрапле­н­ня» ін. одонтол. комплексів. Найдавніші витоки середньоєвроп. типу повʼя­зані зі сх.-європ. широколицими племенами доби неоліту–бронзи (С. Сегеда). Пд. грацил. тип, що характеризується своєрід. по­єд­на­н­ням високого рівня редукції зубів і під­вищеними частотами окремих «сх.» маркерів, роз­по­всюджений як в Європі (Балкан. п-ів), так і за її межами: на Кавказі, в Перед. і Серед. Азії (О. Зубов, В. Кашибадзе). Найдавніші витоки даного типу ві­домі принаймні з енеолітич. доби. Зʼясо­вано, що ареали європ. одонтол. типів, що склалися в результаті довготривалих етногенет. процесів, доволі роз­миті та мають без­ліч пере­хід. варіантів.

Завантажити статтю