Одонтологія

ОДОНТОЛО́ГІЯ (від грец. ὀδούς (ὀδοντος) — зуб і ...логія) — наука, що вивчає будову та еволюцію зубощелепної системи. В наук. літературі термін «О.» вперше вжито 1771. Терапевт. О. — застаріла синонімічна назва розділу стоматології, що займається вивченням захворювань зубів, їх лікуванням та профілактикою.

Одонтологія антропологічна  — напрям фізичної антропології, що вивчає зміни зубної системи в процесі антропогенезу та географічну мінливість будови зубів давніх і сучасних популяцій людства. Знач. вклад у цю сферу антропол. знань зробили амер. вчені А. Грдлічка, А. Дальберґ, рос. антрополог О. Зубов та ін. Залучення одонтол. даних для висвітлення проблем еволюц. антропології ґрунтується на тому, що застосування знарядь праці і використання вогню для приготування їжі предками сучас. людей спричинилося до редукції всього зубощелеп. апарату і змін в рельєфі жувал. поверхні окремих класів зубів: різців, ікол, молярів і премолярів та їхніх коренів. Фіксуючи ці зміни, О. а. слугує важливим джерелом інформації про осн. етапи формування виду Homo sa­piens. Антропол.-одонтол. маркери сучас. людей містять вимірювал. («кількісні») ознаки, що фіксують розміри, і описові («якісні»), що на підставі візуал. спостережень дозволяють з’ясувати структуру і мікрорельєф (наявність крайових гребенів на задній поверхні різців, величину горбиків і мережу борозенок на жувал. поверхні молярів тощо) зубів. Осн. джерелом інформації про ступінь спорідненості давніх і сучас. популяцій є описові ознаки, серед яких розрізняють 2 групи: 1) давні стабіл. утворення, що не залежать від умов зовн. середовища (лопатоподібна форма верх. медіал. різців, дистал. гребінь тригоніда та колінчата складка метаконіда на першому нижньому молярі тощо); 2) маркери редукцій. комплексу (кількість та розміри горбиків на верх. та нижніх молярах та ін.). Одонтол. ознаки першої групи диференціюють людство на рівні великих антропол. стовбурів, що сформувалися ще за доби верх. палеоліту: «західного» (європейці та корінне насел. Африки) та «східного» (монголоїдна гілка азійців і аборигени Австралії й Океанії). Що ж до ознак редукцій. комплексу, то вони пов’язані із завершал. етапами антропол. дивергенції людства, виокремлюючи таксоном. спільноти нижчого рангу. За співвідношенням архаїч. і редукцій. маркерів розрізняють т. зв. «одонтол. типи» — комплекси ознак, властиві давній і сучас. людності великих регіонів. Нині одними із найкраще вивчених в одонтол. відношенні є терени Європи, де виокремлено 4 осн. одонтол. типи: пн. грацил., пн. релікт., середньоєвроп. і пд. грацильний. Пн. грацил. тип, що характеризується дуже високим рівнем редукції першого нижнього моляра і підвищеними в європ. масштабі частотами деяких ознак «сх.» орієнтації, поширений в Балтій. регіоні і на Пн. Сх. Європи серед фінів, карелів, естонців, частини німців, латишів, комі, марійців, башкирів, росіян. Висловлювалася думка, що він є «антропол. еквівалентом» прадав. фіно-угор. субстрату (О. Зубов). Риси пн. релікт. типу, що відзначається помір. рівнем редукції М1 і відносно високою присутністю «сх.» ознак, простежуються в окремих регіонах Пн.-Сх. Європи серед саамів, деяких груп фінів, комі-зирян і росіян. Його генет. витоки пов’язують з тими найдавнішими племенами Пн. Європи, яким було властиве сплощене обличчя (Р. Гравере). Середньоєвроп. тип, якому притаманний низький рівень редукції нижніх молярів і невисокі частоти ознак «сх.» походження, охоп­лює майже всю тер. Литви, Пд. Латвію, значну частину Білорусі, частину центр. і пд. смугу європ. частини РФ. Він також переважає на теренах України, де спостерігаються також «вкраплення» ін. одонтол. комплексів. Найдавніші витоки середньоєвроп. типу пов’я­зані зі сх.-європ. широколицими племенами доби неоліту–бронзи (С. Сегеда). Пд. грацил. тип, що характеризується своєрід. поєднанням високого рівня редукції зубів і підвищеними частотами окремих «сх.» маркерів, розповсюджений як в Європі (Балкан. п-ів), так і за її межами: на Кавказі, в Перед. і Серед. Азії (О. Зубов, В. Кашибадзе). Найдавніші витоки даного типу відомі принаймні з енеолітич. доби. З’ясо­вано, що ареали європ. одонтол. типів, що склалися в результаті довготривалих етногенет. процесів, доволі розмиті та мають безліч перехід. варіантів.

Рекомендована література

1. A. Hrdlicka. Further studies of tooth morphology // American J. of Physical An­thropology. 1921. Vol. 4;
   Google Scholar Internet
2. A. A. Dahlberg. Dental Morphology and Evolution. Chicago, 1971;
   Google Scholar Internet
3. Зубов А. А. Этническая одонтология. Москва, 1973;
   Google Scholar Internet
4. Гравере Р. Этничес­кая одонтология латышей. Рига, 1984;
   Google Scholar Internet
5. Зубов А. А., Халдеева Н. И. Одонтология в современной антропологии. Москва, 1989;
   Google Scholar Internet
6. Вони ж. Одонтология в антропогенетике. Москва, 1993;
   Google Scholar Internet
7. Кашибадзе В. Ф. Кавказ в антропологическом пространстве Евразии: одонтологическое исследование. Ростов-на-Дону, 2006;
   Google Scholar Internet
8. Сегеда С. Історична антропологія України. Л., 2021.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю