Колективна безпека

КОЛЕКТИ́ВНА БЕЗПЕ́КА  — система закріплених у Статуті ООН норм міжнародного пра­­ва, що регулює порядок колективного прийняття на державному рівні рішень щодо застосування сили з метою підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки. Термін «колективна безпека» запроваджено у прак­­тику міжнародних відносин 1922 у рамках Ліги Націй. Після другої світової війни, окрім Статуту ООН, він знайшов своє правове закріплення у низці інших міжнародних документів, зокрема у Гельсинському підсумковому акті Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 року (Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe) (див. Організація з безпеки і співробітництва в Європі).

Центральною ідеєю колективної безпеки є постійне підтримання балансу сил, яке полягає у перешкоджанні всіма країнами-членами міжнародного співтовариства збройної агресії з боку будь-якого члена спільноти. Країни-учасниці колективної безпеки зобов’язані:

• безумовно прийняти наявний статус-кво і відмовитися від застосування сили в інших цілях, окрім як для захисту власної території;
• домовитися про чітке визначення поняття «агресія», щоб при виникненні відповідної ситуації між ними не виникали розбіжності;
• бути готовими надати свої збройні сили й фінансові кошти для запобігання актам агресії, навіть якщо вони не зачіпають їхні власні інтереси або навіть їм суперечать;
• активно протидіяти будь-яким порушенням санкцій, запроваджених щодо країни, визнаної агресором.

Роль Ради Безпеки ООН

Основною організаційно-правовою гарантією світової колективної безпеки виступає Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй — єдиний орган, який має право від імені ООН вдаватися до дій превентивного або примусового характеру, включаючи створення і застосування міжнародних збройних сил. Вона визначає наявність будь-якої загрози мирові чи акту агресії, а її рішення мають обов’язковий характер. Система колективної безпеки існує на універсальних та регіональних рівнях.

Cистема колективної безпеки

Основні складові сучасної універсальної системи колективної безпеки:

• Загальновизнані принципи та норми міжнародного права, найважливіший серед яких — заборона застосування сили чи погрози силою у міжнародних відносинах;
• розв’язання міжнародних спорів винятково мирними засобами;
• суверенна рівність держав;
• повага до основних прав і свобод людини;
• невтручання держав у внутрішні справи одна одної;
• мирне розв’язання міжнародних спорів;
• колективні заходи із роззброєння та запобігання актам агресії й усунення загрози мирові;
• заходи, спрямовані на зміцнення довіри між державами.

Регіональні системи (Організація Північноатлантичного договору, Африканський союз, Ліга арабських держав та інші) є складовою міжнародної універсальної системи колективної безпеки. Пріоритетний напрям їхньої діяльності — розв’язання міжнародних спорів мирним шляхом, оскільки примусові заходи регіональної організації колективної безпеки можуть застосовувати лише за рішенням Ради Безпеки ООН.

Колективна безпека і війна Росії проти України

У 2014 РФ, розпочавши агресію проти України, порушила заборону на застосування сили Статуту ООН. Рада Безпеки ООН неодноразово розглядала ситуацію в Україні. Однак через право вето Росії, яка є постійним членом Ради Безпеки, було прийнято лише декілька резолюцій, що засуджували російську агресію, але не передбачали ефективних заходів примусу. Інші органи ООН та окремі держави запровадили санкції проти РФ, надають гуманітарну допомогу Україні та підтримують її у відстоюванні своєї територіальної цілісності. Однак нездатність Ради Безпеки як ключового органу захистити мир та стабільність підриває його авторитет та викликає сумніви щодо здатності виконувати свої функції у сучасному світі.

Завантажити статтю