Оксамитова революція
«ОКСАМИ́ТОВА РЕВОЛЮ́ЦІЯ» — термін, яким позначають ненасильницьке повалення наявного політичного режиму. Випадки ненасильницького спротиву відомі приблизно від 494 р. до н. е., коли плебеї позбавили своєї підтримки господарів-патриціїв. Ненасильницьку боротьбу застосовували у різні епохи народи не тільки Європи, а й Азії, Африки, Північної і Південної Америки, островів Тихого океану. У Франції похід жінок на Версаль 1789, який очолила куртизанка Теруань де Мерикур, призвів до фактичного падіння монархії, а за 3 р. — до її юридичного скасування.
Назва «оксамитова революція» набула широкого вжитку після того, як її застосували для характеристики мирного процесу зміни політичного режиму в Чехословаччині наприкінці 1980-х рр. Відтоді цей термін використовували й до ін. центр.- і сх.-європ. країн, де наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. відбувся безкровний перехід від соціалістичної системи до ліберальної демократії, пізніше — для позначення ненасильницьких змін політичних режимів у різних частинах світу. Також вживають синонім — «кольорові революції».
Основним засобом здійснення «О. р.» є суспільна непокора, що може створити умови для мирного завершення політ. протистояння між чинною владою та опозицією. У посткомуністичних країнах непокора комуністичним партіям набула організованих форм і виявлялася у форматі суспільно-масових рухів або профспілок, опозиційних до комуніст. влади. Основними методами «О. р.» є політичні, психологічні, економічні та ін., які використовує населення і опозиційні до влади політики; умовою успішності — дотримання державною владою принципів поваги до свободи слова та зібрань, недопустимості застосування насилля стосовно тих, хто не здійснює насильницької агресії.
Зазвичай «О. р.» стає можливою в процесі демократичного транзиту в країні, коли влада добровільно відмовляється від тоталітарних або автократичних методів правління, одержавлення економіки, оскільки не в змозі протистояти масштабній опозиції. «О. р.» здійснюють у формі розгортання масових суспільно-політичних рухів на зразок профспілки «Solidarność» у Польщі чи громад.-політичної організації «Sąjūdis» («Рух») у Литві. Лідером з-поміж усіх посткомуністичних країн за чисельністю і масштабами впливу була польс. «Solidarność» (створ. 1980), що на момент «О. р.» 1989 об’єднувала бл. 10 млн поляків.
Початком «О. р.» переважно стають мирні вуличні протести неозброєних громадян. При цьому організатори залучають до дій достатню кількість людей, концентрують їх у певних точках міського простору та утримують протягом необхідного часу, висувають вимоги до уряду, часто в ультимативній формі, застосовують політ. гасла, здатні впливати на свідомість і духовну сферу людини, давати поштовх багатоплановому ланцюговому процесу масової мобілізації, що має кумулятивний ефект. Пробуджене словом почуття у свою чергу пробуджує хід думок, викликаний цим словом, а в уяві виникають відповідні образи. У випадку «О. р.» це образи свободи, покращення соціально-економічних умов, державної незалежності тощо, зокрема у випадку центрально- і східноєвропейських країн виходу зі складу соціалістичного блоку (див. Варшавський договір). Див. також Помаранчева революція.
Успіх «О. р.» частково забезпечує і сприятлива міжнародна обстановка. Їхнім завершенням вважають мирну передачу влади з рук правлячого класу до рук опозиції при масовому схваленні цієї процедури населенням з наступним проведенням виборів на плюралістичній основі. Ритуалу передавання влади можуть передувати політичної консультації, «круглі столи» тощо. Хоча «О. р.» досить тривалий у часі процес (у центрально- і східноєвропейських країнах — десятиріччя), це подія, що означає масові мирні акти протесту, які згодом переростають у мирну революцію і завершуються мирним поваленням або ж самовідмовою від влади комуністичних партій.
Завантажити статтю
