Оксамитова революція

«ОКСАМИ́ТОВА РЕВОЛЮ́ЦІЯ» — термін, яким по­значають ненасильницьке повале­н­ня наявного політичного режиму. Випадки ненасильницького спротиву ві­домі при­близно від 494 р. до н. е., коли плебеї по­збавили своєї під­тримки господарів-патриціїв. Ненасильницьку боротьбу за­стосовували у різні епохи народи не тільки Європи, а й Азії, Африки, Пів­нічної і Пів­ден­ної Америки, островів Тихого океану. У Франції похід жінок на Версаль 1789, який очолила куртизанка Теруань де Мерикур, призвів до фактичного паді­н­ня монархії, а за 3 р. — до її юридичного скасува­н­ня.

Назва «оксамитова революція» набула широкого вжитку після того, як її за­стосували для характеристики мирного процесу зміни політичного режиму в Чехословач­чині на­прикінці 1980-х рр. Від­тоді цей термін використовували й до ін. центр.- і сх.-європ. країн, де на­прикінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. від­бувся без­кровний пере­хід від соціалістичної системи до ліберальної демократії, пізніше — для по­значе­н­ня ненасильницьких змін політичних режимів у різних частинах світу. Також вживають синонім — «кольорові революції».

Основним засобом здійсне­н­ня «О. р.» є су­спільна непокора, що може створити умови для мирного заверше­н­ня політ. проти­стоя­н­ня між чин­ною владою та опозицією. У пост­комуністичних країнах непокора комуністичним партіям набула організованих форм і виявлялася у форматі су­спільно-масових рухів або проф­спілок, опозиційних до комуніст. влади. Основними методами «О. р.» є політичні, психологічні, економічні та ін., які використовує населе­н­ня і опозиційні до влади політики; умовою успішності — дотрима­н­ня державною владою принципів поваги до свободи слова та зі­брань, нед­опустимості за­стосува­н­ня наси­л­ля стосовно тих, хто не здійснює насильницької агресії.

За­звичай «О. р.» стає можливою в процесі демократичного транзиту в країні, коли влада добровільно від­мовляється від тоталітарних або автократичних методів правлі­н­ня, одержавле­н­ня економіки, оскільки не в змозі протистояти мас­штабній опозиції. «О. р.» здійснюють у формі роз­горта­н­ня масових су­спільно-політичних рухів на зразок проф­спілки «Soli­darność» у Польщі чи громад.-політичної організації «Sąjūdis» («Рух») у Литві. Лідером з-поміж усіх пост­комуністичних країн за чисельністю і мас­­штабами впливу була польс. «So­li­darność» (створ. 1980), що на момент «О. р.» 1989 обʼ­єд­нувала бл. 10 млн поляків.

Початком «О. р.» пере­важно стають мирні вуличні протести не­озброєних громадян. При цьому організатори залучають до дій до­статню кількість людей, концентрують їх у певних точках міського простору та утримують протягом необхідного часу, висувають вимоги до уряду, часто в ультимативній формі, за­стосовують політ. гасла, здатні впливати на сві­домість і духовну сферу людини, давати поштовх багатоплановому ланцюговому процесу масової мобілізації, що має кумулятивний ефект. Пробуджене словом почу­т­тя у свою чергу пробуджує хід думок, викликаний цим словом, а в уяві виникають від­повід­ні образи. У випадку «О. р.» це образи свободи, покраще­н­ня соціально-економічних умов, державної незалежності тощо, зокрема у випадку центрально- і східноєвропейських країн виходу зі складу соціалістичного блоку (див. Варшавський договір). Див. також Помаранчева революція.

Успіх «О. р.» частково забезпечує і сприятлива між­народна об­становка. Їхнім заверше­н­ням вважають мирну пере­дачу влади з рук правлячого класу до рук опозиції при масовому схвален­ні цієї процедури населе­н­ням з на­ступним проведе­н­ням виборів на плюралістичній основі. Ритуалу пере­дава­н­ня влади можуть пере­дувати політичної консультації, «круг­лі столи» тощо. Хоча «О. р.» досить тривалий у часі процес (у центрально- і східноєвропейських країнах — десятиріч­чя), це подія, що означає масові мирні акти протесту, які згодом пере­ростають у мирну революцію і завершуються мирним повале­н­ням або ж самовід­мовою від влади комуністичних партій.

Завантажити статтю