ОКУНЕ́ВСЬКИЙ Яків Леонті­йович (11(23). 11. 1877, с. Трихатки Ананьїв. пов. Херсон. губ. — 23. 11. 1940, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург) — лікар-гігієніст, епідеміолог. Доктор медичних наук (1936, без захисту дис.), професор (1932). Заслужений діяч науки СРСР (1939). Закін. класичну гімназію у м. Ананьїв (нині Поділ. р-ну Одес. обл., 1896), природн. від­діл. фіз.-мат. факультету Новорос. університету в Одесі (1900), Військ.-мед. академію у С.-Пе­тербурзі (1904). Під час рос.-япон. вій­ни 1904–05 — військ. лікар. Працював у хім.-гігієн. лаб. Одес. військ. шпиталю, брав участь у ліквідації епідемії холери та чуми в Одесі (1908–12). Від 1914 — асистент кафедри гігієни Військ.-мед. академії. 1917 від­ряджений до м. Ревель (нині Тал­лінн) для ви­вче­н­ня складу повітря під­вод. човнів. Від 1921 — професор кафедри заг. і профес. гігієни факультету соц. техніки Петрогр. технол. ін­ституту (нині С.-Пе­тербург); водночас працював у Військ.-мед. академії, де від 1924 викладав курс дезінфекції, 1925–27 керував створе­н­ням Військ.-сан. музею (очолював його до 1932), від 1926 — в. о. завідувача кафедри мікробіо­логії, епідеміо­логії і дезінфекції, 1940 — завідувач кафедри дезінфекції. За сумісн. 1918–40 — за­ступник гол. лікаря Ленінгр. дез­інфекц. станції. Ініціював за­провадже­н­ня методики газової дез­інфекції хлорпікрином і рідким сірчистим ангідридом у практику дезінфекції. Наукові дослідже­н­ня присвяч. пита­н­ням гігієни, дезінфекції та організації сан. справи.