Клерикалізм

КЛЕРИКАЛІ́ЗМ (від лат. сlеrісаlis — церковний) — термін, що вживають на по­значе­н­ня су­спільно-політичного напряму, який об­стоює панува­н­ня або посиле­н­ня ролі Церкви та духовенства в усіх сферах життя су­спільства. Він характерний для різних істор. епох, в яких набував від­мін. ознак і видів. У вузькому значен­ні — організація церк. життя, що перед­бачає панува­н­ня кліриків (професій. духовенства). К. слід від­різняти від теократії, хоча оста­н­ня є його ідеалом. Протилежне поня­т­тя — секуляризм (див. Секуляризація). К. часто повʼязують лише з політикою стосовно християн. Церков, насамперед катол. (див. Християнство, Католицизм), однак його за­стосовують і до ін. релігій. Із посиле­н­ням у християн. світі в 19–20 ст. секуляризац. процесів, зокрема у звʼязку з ухвале­н­ням у багатьох країнах законодав. актів, спрямов. на від­окремле­н­ня держави від Церкви та Церкви від школи, виникає т. зв. політ. К. як форма захисту від цих процесів. Суть К. як управлін. моделі зводиться не лише до контролю реліг. діячами держ. влади та пере­плеті­н­ня релігії з політикою, але, перед­усім, полягає у моделюван­ні структури сусп. сві­домості громадян певної держави саме у контекс­ті реліг. світо­гляду. Поряд із традиц. засобами впливу на політ. події та пере­кона­н­ня широких верств насел. (через систему церк. апарату, викла­да­н­ня релігії в школі, активну участь у регулюван­ні питань сімʼї, шлюбу, вихова­н­ня дітей тощо) в 19–20 ст. вирішал. роль почали ві­ді­гравати клерикал. політ. партії, проф­спілки, молодіжні, жін. та ін. організації. У Німеч­чині, Італії, Франції, Бельгії, Австрії, Португалії, Ірландії, Польщі вони мають значну політ. вагу (зокрема у Німеч­чині й Італії християн. партії часто й тривалий час пере­бувають при владі). В остан­ні десятилі­т­тя 20 ст. різко посилився вплив духівництва на політ. життя в країнах мусульман. світу. В Ірані, напр., після іслам. революції 1979 воно очолило упр. державою.

У Зх. Україні в 1920–30-х pp. клерикал. організаціями були, зокрема, Український католицький союз, Укр. нар. обнова, Катол. акція укр. молоді. Зі здобу­т­тям Україною незалежності роз­почалося не тільки від­новле­н­ня реліг. життя, церк. інфра­структури, а й створе­н­ня партій християн. спрямува­н­ня: Української християнсько-демократичної партії, Християнсько-демократичної партії України, Респ. християн. партії, Християн.-нар. союзу тощо. Проте ці партії не здобули успіху серед насел., оскільки асоціюються з політ. К., який й досі спри­ймається в Україні з негатив. від­тінком.

Завантажити статтю