Осьмачка Тодось

ОСЬМА́ЧКА Тодось (справж. — Осьмачка Феодосій Степанович; 04(16). 05. 1895, с. Куцівка Черкас. пов. Київ. губ., нині Черкас. р-ну Черкас. обл. — 07. 09. 1962, о-в Лонґ-Айленд, шт. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — письменник, перекладач. Народився в багатодіт. селян. родині робітника панської економії. Після 2-клас. земської школи служив у ній писарчуком. Пробував вступити до Черкас. вчител. семінарії, але безуспішно, займався самоосвітою, учителював. 1916 мобілізов. до царської армії. За антивоєнну поему «Думи солдата» за вироком військ.-польового суду потрапив до в’язниці, від якої врятували рев. події. Під час УНР учителював у рідних краях, вступив до товариства «Просвіта», де грав в аматор. виставах, мітингував. З розповідей М. Кейван (див. М.-А. Кейван-Крупська), 1918 перебував у спецчастині армії «Чорні запорожці». 1919 потрапив на вчител. курси до Києва, після них — на курси інструкторів робітників освіти при Наркомосі УСРР в Харкові. Перевіряв стан українізації освіт. закладів у Кременчуц. окрузі. Повертаючись із чергового відрядження до Харкова, зупинився в Києві, у «Сільбуді», де бували письменники, артисти, художники. Успіш. виступ перед цим мист. товариством став поворотним у його долі.

1921 вступив до Київ. ІНО, де на нього особливо впливали проф. П. Филипович і М. Зеров, які викладали укр. літературу. Поступово вливався в тодішнє київ. літ.-мист. життя. Поезію почав писати ще юнаком, а перший вірш «Село спить» надрук. 1920 у «Черкаських вістях». Невеличка зб. «Круча» (К., 1922), створ. у студент. роки із боліс. вражень від рев. катаклізмів в Україні, людського горя, була позначена символіст. рисами, засвідчила появу непересіч. поета, якого помітила й оцінила тодішня критика, зокрема С. Єфремов, О. Дорошкевич, П. Филипович. Познайомився з П. Тичиною, талант якого глибоко поважав, Г. Косинкою, який став найближчим другом (їх називали «Косьмачка») та ін. Матеріал. скрута змусила 1923 залишити навч., заробляти вчителюванням у Київ. залізнич. школі № 3 (тоді вже був одружений із лікаркою Лесею Трохименко, через рік народився син Ігор). Став чл. літ. угруповання «Аспис», попутницької «Ланки», учасники якої відзначалися вимогливим ставленням до слова, якості худож. письма, виступали проти халтури й «просвітянщини», правдивого, без романтизації, відтворення дійсності, за збереження традицій нац. і зарубіж. класики, які пов’язували з модернізацією мистецтва сучасного, проте до рад. влади ставилися лояльно. Серед них О. виокремлювався відвертим неприйняттям більшов. перевороту, загалом «гострим емоціональним сприйняттям дійсності», відтак радикалізмом у висловлюваннях і поведінці (демонстративно вийшов із «Ланки»). Тоді ж проявилися перші ознаки псих. розладу, він назавжди залишив дружину й сина, почувався самотнім, збайдужілим, пригніченим. Мало друкувався. Однак з’явилася нова невелика зб. «Скитські вогні» (Х., 1925), яка і тематично, і стилістично продовжила першу. Майже всі поезії в ній належать 1923, тут через символічні образи художньо осмислено трагічну історію, долю України, прозірливо передбачено її «нові випробування» й безрадісне майбутнє. Через відчуття лірич. героя передано невтішні відчуття, болісні переживання автора. Картини порев. дійсності створ. експресив. засобами, за допомогою гіперболізов. образів, із перевагою темних барв, мотивів туги, безнадії, «роздмуханого космізму»: «І все це танцює в якомусь божевіллі» (Я. Савченко). Художні ж якості пейзаж. поезій вражають яскравістю й винахідливістю метафор, точністю символів, розмаїттям деталей, кольористики. У наступ. зб. «Клекіт» (К., 1929) посилено настрої песимізму, образи, страху, гнів. обурення, що визначають стиль поезій як експресіоністичний, суперечать антиукр. соцреаліст. канонам. Наприкінці 1930 репресивні заходи в УСРР посилено. І для нього почалися переслідування, арешти, допити, втечі, переховування, ув’язнення, урешті, лікування в Кирилів. психіатр. лікарні, що порятувало від фіз. знищення. «Вільно творити не міг», тому вирішив виїхати за кордон. 1942 опинився у Львові, де відпочивав душею, згадував минуле, писав. Отримав підтримку небайдужих людей, які надали житло, допомагали матеріально й морально. Підготовлену й видану зб. «Сучасникам» (Краків; Л., 1943) тут відзначено премією Спілки письменників. До неї ввійшла й «Дума про Зінька Самгородського», ватажка нац.-визв. змагань 1917–21 на Черкащині. У літ.-мист. клубі читав філос. поему «Поет», навіяну особистими переживаннями і стражданнями. Цей твір є вершиною поет. таланту О.: «основна тема — полювання на людину, на її вільнолюбство, національні почуття, талант — набере в поемі розгорнутої панорами» (Н. Зборовська). Через долю Свирида Чички показано «загибель споконвічної оселі, огнища культури християнського народу, сприйнята в незносимому трагізмі і змальована як вселенська катастрофа» (В. Барка). Поему опубл. 1947 вже в Німеччині, куди автор емігрував після війни й там перебував у таборі для переміщ. осіб. Приєднався до Мист. укр. руху (МУР), засн. 1945 митцями-емігрантами, надрукував тут свою першу повість «Старший боярин» (Новий Ульм, 1946; за неї 1944 на конкурсі «Укр. видавництва» отримав першу премію). Вона народилася в гіркій ностальгії за Україною, її патріархал. минулим, тому таким відчутним тут є синкретич. образ батьківщини, як «сонячної країни поетових візій» (Ю. Шерех), водночас він трагічний, бо укр. людина в цьому «деформованому» мікросвіті екзистенційно самотня й приречена. Та не фатально: автор пропонує їй на порозі нового часу повернутися до себе первісної, відшукати загублену душу. В атмосфері «мурівського» середовища з’явилися: оповідання «Психічна розрядка» (1947, надрук.: «Арка», 1948, ч. 1), новела «Мудрець» («Літературний зошит», 1947, ч. 2), ескіз «Митець». О. жив бідно, самотньо, страждав від псих. розладів, у поневіряннях по світу шукав притулок у США, Канаді, Франції, Югославії, Іспанії. Продовжував писати вірші: зб. «Китиці часу. 1943–1948» (Новий Ульм, 1953), зб. вибраного «Із-під світу» (Нью-Йорк, 1954). Худож. літописом апокаліпт. часів колективізації в Україні стала повість «План до двору» (Торонто, 1951) — «повість про присмерк людської душі», «руйнування людського в людині», до чого спричинила система (Ю. Шерех). Символіч. образ цієї руйнів. рад. системи постає в експресіоніст. повісті «Ротонда душогубців» (Б. м., 1956), де показано безвихідь долі укр. людини й долі всього народу. Її створ. на основі пережитого й побаченого самим автором. Цю повість активно обговорювала емігрант. критика, тодішні читачі не все в ній сприймали, що підсилювало безнадію і песимізм О., хоча сподівався отримати за неї Нобелів. премію (комітет замовив її переклади англ., нім., франц. мовами). Світ. класика завжди була для нього підтримкою. Йому належать переклади творів В. Шекспіра («Макбет», Х.; К., 1930; «Трагедія Макбета. Король Генрі ІV», Мюнхен, 1961), О. Вайлда («Баляда Редінґської тюрми», Ульм, 1958), Дж.-Г. Байрона, томик поезій якого завжди мав із собою. Зовсім знесиленим повернувся до Німеччини. У Мюнхені наприкінці травня 1961 мав параліч від інсульту, потрапив до місц. шпиталю. Зусиллями українців як громадянина США його вдалося доправити літаком до шпиталю в Лонґ-Айленді. Найбільше ним опікувався Г. Костюк. Написав «Думки. (Із шпитальних нотаток)» (зб. «Слово», 1962, № 1), роздумував над кн. «Людина між свідомістю і природою», романом «Переозброєння морала», проте сили його вичерпалися. Лише після 1991 творчість О. повернулася в Україну. Перевидають його твори, їх вивчають у заг.-осв. навч. закладах, вишах. 1995 на Черкащині відзначено 100-ліття О. Тоді в рідному селі відкрито мемор. дошку, його іменем названо вулицю, на місці батьків. хати встановлено пам’ят. знак. 2019 у Києві вул. Горького в Деснян. р-ні (Троєщина) перейм. на вул. Тодося Осьмачки. Створ. Смілян. міськрай. благодій. фонд «Тодось Осьмачка» (Черкас. обл.) на підтримку талановитих письменників. 2013 засн. обл. Літ. премію його імені, яку присуджують «за високохудожні твори (поетичні збірки, ліро-епічні, драматичні та прозові твори), в яких на архетипному рівні зображено український національний характер, осмислено історичну долю України та її народу, втілено ідею національно-державної незалежності». 2003 у Києві вийшов друком роман про життя і творчість О. — «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)» М. Слабошпицького (відзначено Нац. премією України ім. Т. Шевченка, 2005).

Тв.: Поет. Регенсбург, 1947; Поезії. К., 1991; Мої товариші. Історико-мемуарна розвідка про людей розстріляного українського відродження 20-х років // Березіль. 1996. № 3–4; Старший боярин. План до двору. К., 1998; Поезії. Повісті. К., 2002; Ротонда душогубців. Х., 2008; Вибрані твори. К., 2020.

Літ.: Шерех Ю. Над Україною дзвони гудуть. «Поет» Теодосія Осьмачки // Не для дітей. Мюнхен, 1964; Барка В. Поема — як відтворений вік // Земля садівничих: Есеї. Мюнхен, 1977; Кейван М. У самотній мандрівці до вічности: Спогади про Тодося Осьмачку // Україна. 1992. № 3; Колесніченко-Братунь Н. «Старший боярин» Тодося Осьмачки і традиції європейської прози // Дзвін. 1995. № 4; Зборовська Н. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. К., 1996; Шевчук В. «Людина між свідомістю і природою»: Про прозаїчний триптих Тодося Осьмачки // Кур’єр Кривбасу. 1998. № 99–100; Живий Осьмачка: Спогади. Детройт, 1998; Скорський М. Тодось Осьмачка (життя і творчість). К., 1999; Барчан В. Творчість Теодосія Осьмачки в контексті стильових та філософських вимірів ХХ століття. Уж., 2008; Жулинський М. Приречений на вигнання // Укр. літ-ра: творці і твори. К., 2011; Чернюк С. Переслідування сенсів: Традиційна, цивілізаційна й культурна символіка в творах Тодося Осьмачки. Ж., 2015.

Р. В. Мовчан

Основні твори

Поет. Регенсбург, 1947; Поезії. К., 1991; Мої товариші. Історико-мемуарна розвідка про людей розстріляного українського відродження 20-х років // Березіль. 1996. № 3–4; Старший боярин. План до двору. К., 1998; Поезії. Повісті. К., 2002; Ротонда душогубців. Х., 2008; Вибрані твори. К., 2020.

Розмір шрифту

Осьмачка Тодось

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті