КОЗЯ́ТИН — місто обласного значе­н­ня Він­ницької області, райцентр. Козятинській міськраді під­порядковане смт Залізничне. Знаходиться у верхівʼї р. Гуйва (притока Тетерева, басейн Дніпра), за 159 км від Києва (залізницею; автошляхами — 150 км) та за 62 км від обласного центру (75 км). Площа 12,5 км2. Населе­н­ня 26 635 осіб (2001, складає 92,6 % до 1989), пере­важно українці, проживають також росіяни. Залізничний вузол. Виник у 1870-х роках як селище по­близу залізничної станції, що здобула назву від сусіднього с. Козятин (нині Козятинського р-ну). Від 1874 — містечко Бердичівського повіту Київської губернії. У грудні 1917 у К. роз­міщувалася ставка генерала П. Скоропадського. 11 грудня 1918 тут Директорією з пред­ставниками німецького командува­н­ня під­писано угоду про евакуацію німецької армії з України. У ході радянсько-польської війни під час т. зв. Козятинського рейду в квітні 1920 містечко захопили польські війська. Від 1923 — райцентр, від 1932 — у складі Він­ницької області. Від 1938 — місто ра­йон­ного значе­н­ня. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. Від 15 липня 1941 до 28 грудня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Діяло під­пі­л­ля. Від 2000 — місто обласного значе­н­ня. 1897 мешкало близько 1 тис., 1939 — 16,7 тис., 1959 — 22,8 тис., 1979 — 29,2 тис., 1989 — 28,8 тис., 1998 — 29,4 тис. осіб. Місто-по­братим — Красногорськ (РФ). Нині працюють під­приємства з обслуговува­н­ня залізничного транс­порту, ВАТи — «Козятинська швейна фабрика», «Козятинський птахокомбінат», «Козятинхліб», ТОВи — «Крупʼяний дім», «Чарте» (мінеральні води та прохолодні напої, хлібобулочні вироби). У К. — 4 загальноосвітні школи, 2 на­вчально-виховні комплекси школа-дитсадок, ліцей, 6 до­шкільних закладів, училище залізничного транс­порту, Центр дитячої і юнацької творчості, дитяча музична школа; ра­йон­ний Будинок культури, міська бібліотека, Козятина історії міста Музей; міська та залізнична лікарні, санаторій-профілакторій; від­діле­н­ня 9-ти банків. Виходять г. «Вісник Козятинщини», «RIA-Козятин». Діють релігійні громади УПЦ МП, РКЦ, християн віри євангельської, євангелістів християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Памʼятки архітектури: вокзал, водогін­на башта (обидві — 1888–89), земська пошта (поч. 20 ст.). Встановлено памʼятники М. Грушевському, «Трудова слава залізничників», воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, погру­д­дя двічі Героя Радянського Союзу І. Бойка, памʼятний знак танкістам 1-ї гвардійської танкової армії, які визволяли К. від німецько-фашистських окупантів. Серед видатних уродженців — Герой України, політичний діяч, фахівець у галузі аграрної економіки Л. Яковишин; кон­структор військової техніки, член-кореспондент АН СРСР А. Костіков, один з керівників створе­н­ня ядерно-збро­йового комплексу СРСР Г. Ломинський; міколог, фітопатолог М. Зерова, брати лікар-кардіохірург, член-кореспондент АМНУ Михайло та фахівець у галузі радіо­електроніки, академік НАПНУ Юрій Зіньковські, фахівець у галузі харчових технологій М. Гандзюк, математик П. Керекеша, фахівець у галузі радіотехніки Б. Креденцер, лікар-судмедекс­перт І. Крижанівська, лікар-педіатр В. Неділько, педагог Л. Нічуговська, фармаколог О. Столярчук; пере­кладач В. Горлов; майстер різьбле­н­ня на дереві, заслужений художник України С. Карпенко, художники Ю. Клементьєв і О. Пилипчук; заслужений архітектор УРСР Г. Кульчицький; соліст і керівник білоруського ансамблю «Сябри», народний артист Білорусі А. Ярмоленко, актори, заслужений артист УРСР М. Бондаревський і Б. Чулімов, кінорежисер, сценарист, прозаїк, заслужений діяч мистецтв УРСР В. Іванов; культурний діяч, заслужений діяч мистецтв України Л. Лозинський; військовий діяч Ю. Бажанов, Герой Радянського Союзу М. Шнейдерман.