КОЗАЧЕ́НКО Антон Іванович (02(15). 08. 1900, м. Гадяч, нині Полтавської обл. — 15. 01. 1962, Москва) — історик, бібліо­граф, книго­знавець. Учень Д. БагаліяЗакінчив Полтавський ін­ститут народного утворе­н­ня (1924). Від­тоді учителював, працював у місцевому архіві. Член Полтавського наукового товариства при Всеукраїнській академії наук. 1925–34 — аспірант, науковий спів­робітник, голова Бібліо­графічної комісії Харківського науково-дослідного ін­ституту історії української культури; водночас — вчений секретар, голова Центрального бюро статистики друку (1925–28), завідувач редакційно-бібліо­графічного від­ділу (1928–30) Української книжкової палати. Від 1930 — доцент, вчений бібліо­граф Всеукраїнського ін­ституту марксизму-ленінізму, професор Харківського ін­ституту народного утворе­н­ня; від 1931 — професор Ін­ституту червоної професури, науковий спів­робітник Науково-дослідного ін­ституту імені Т. Шевченка при Всеукраїнській академії наук; від 1934 — у Центральному музеї народів СРСР та Науково-дослідному ін­ституті національностей при Центральному виконавчому комітеті СРСР; 1936–39 — професор Всесоюзного комуністичного університету журналістики (усі — Москва); від 1939 — завідувач кафедри історії СРСР, декан історичного факультету Московського обласного педагогічного ін­ституту; завідувач кафедри історії СРСР Вищої школи проф­спілкового руху; старший науковий спів­робітник Ін­ституту етно­графії Академії наук СРСР. Досліджував про­блеми історії України та Росії, книго­знавства, бібліо­графії, джерело­знавства, історіо­графії, крає­знавства.