КОВАЛЕ́НКО Володимир Микола­йович (02. 02. 1949, с-ще Вороніж Шосткинського р-ну Сумської обл. — 18. 12. 2025, Київ) — лікар-терапевт. Доктор медичних наук (1982), професор (1983), академік НАМНУ (2010). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Державна премія України в галузі науки і техніки (2003). Повний кавалер Ордена «За заслуги» (1999, 2004, 2008), Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2020). Закінчив Дні­пропетровський медичний ін­ститут (1972), де від­тоді й працював: від 1983 — завідувач кафедри терапії, від 1985 — декан факультету удосконале­н­ня лікарів; від 1989 — у Національній медичній академії післядипломної освіти: від 1990 — завідувач кафедри терапії та ревматології; водночас від 1991 — засновник і директор Українського ревматологічного центру, від 1998 — директор Ін­ституту кардіології НАМНУ (усі — Київ). Президент Асоціації кардіологів та ревматологів України (від 1993). Головний терапевт (1989–90) і ревматолог (1991–98) МОЗ України. Головний редактор «Українського ревматологічного журналу» (від 2000). 

Ви­вчав про­блеми профілактики та ран­ньої діагностики ревматичних і серцево-судин­них захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії та серцевої недо­статності. Одним з перших в Україні впровадив у практику лікувально-профілактичних закладів ультра­звукові дослідже­н­ня серця і су­глобів. Об­ґрунтовував принципи за­стосува­н­ня т. зв. біо­логічної терапії при ревматичних хворобах — ревматоїдному та псоріатичному артритах, анкілозивному спондиліті. За­пропонував низку нових методів протизапальної та ензимної терапії. Удосконалював організаційні форми роботи терапевтичної та ревматологічної служб України.