КЛОСО́ВСЬКИЙ Олександр Вікенті­йович (18(30). 05. 1846, за іншими даними — 1848, Житомир — 13(26). 04. 1917, м. Петро­град, нині Санкт-Петербург) — метеоролог, геофізик. Доктор фізики та фізичної гео­графії (1884), член-кореспондент РАН (1910). Велика золота медаль Паризької всесвітньої ви­ставки (1890), 6 золотих та 2 срібні медалі РАН і Російського гео­графічного товариства. Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1868), де 1876–80 працював приват-доцент Від 1869 викладав у Київській військової гімназії, водночас ви­вчав матеріали спо­стережень Київської метео­станції. 1881–85 — доцент, 1886–1907 — ординарний професор кафедри фізики і фізичної гео­графії Новоросійського університету в Одесі. Зініціював 1894 від­кри­т­тя магніто-метеорологічної обсерваторії Університету (нині Гід­ро­метцентр Чорного та Азовського морів); від­стоював автономність на­вчального закладу, через що 1907 був змушений пере­їхати до Санкт-Петербурга: від 1909 — заслужений професор Університету та Вищих жіночих курсів. У 1880-х роках на кошти Херсонської, Таврійської і Бес­сарабської земств організував спеціальну мережу метеорологічних пунктів у Пів­ден­но-Західній Росії, яка 1886 охоплювала 7 губерній (1902 на­звана його імʼям). К. — засновник медичної кліматології. Автор низки фундаментальних праць з кліматології Росії та України, природного режиму, температури та солоності Чорного моря. Роз­винув ідею про єд­ність геофізичних явищ у природі. Засновник і редактор-видавець в Одесі «Метеорологического обозрения: Тр. Метеорол. сети Юго-Запад. Рос­сии» (1887–1909); редактор «Летописей магнито-метеорологической обсерватории Новорос­сийского университета» (1894–1906). Його імʼям на­звано вулицю у Житомирі.