ПІД­ГО́РНИЙ Микола Вікторович (05(18). 02. 1903, м-ко Карлівка Костянтино­градського пов. Полтавської губ., нині місто Потавського р-ну Полтавської обл. — 11. 01. 1983, Москва) — партійний і радянський діяч. Батько А. Під­горного. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1963, 1973). Державні нагороди СРСР. Від 1917 — учень, згодом — слюсар механічних майстерень у Карлівці. Приписав собі три роки (фактичний рік народже­н­ня — 1906), щоб вступити у «загін по боротьбі з бандитизмом». 1921–23 — секретар Карлівського райкому комсомолу. 1930 вступив до ВКП(б)У. Закінчив Київський технологічний ін­ститут харчової промисловості (1931). Від­тоді — на інженерно-технічних посадах на під­приємствах цукрової промисловості; від 1939 — за­ступник наркома харчової промисловості УРСР, від 1940 — СРСР. 1942 звільнений за вказівкою А. Мікояна за неправдиву доповідь про викона­н­ня його доруче­н­ня — П. повинен був особисто спо­стерігати за демонтажем одного із цукрових заводів у Воронезькій обл. (РФ), але на завод не по­їхав. Від­тоді — директор Московського технологічного ін­ституту харчової промисловості; від 1944 — за­ступник наркома харчової промисловості УРСР, головний уповноважений РМ УРСР у справі евакуації українського населе­н­ня з Польщі; від 1946 — по­стійний пред­ставник РМ УРСР при РМ СРСР; від 1950 — перший секретар Харківського обкому КПУ; від 1953 — другий, від 1957 — перший секретар ЦК КПУ. За­знав критики з боку М. Хрущова, який 1963 зробив його секретарем ЦК КПРС, від­повід­альним за легку промисловість. Разом із секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєвим ініціював зміще­н­ня М. Хрущова з посади, після чого став одним із най­впливовіших членів Політбюро ЦК КПРС (поряд із Л. Брежнєвим і головою РМ СРСР О. Косигіним). 1965 при­значений на почесну, але по­збавлену реальних владних повноважень посаду голови Президії ВР СРСР. 1969 на засі­дан­ні Політбюро ЦК КПРС висловився проти публікації панегіричної стат­ті до 90-річчя Й. Сталіна. У травні 1977 за неодноразові критичні ви­ступи виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС, у червні того ж року подав у від­ставку з посади голови Президії ВР СРСР, після чого був роз­критикований у радянській пресі.