ПРИСТА́ЙКО Володимир Ілліч (16. 12. 1941, с. Болохів Долинського, нині Калуського р-ну Іван-Франківської обл. — 21. 01. 2008, Київ) — спів­робітник органів державної без­пеки. Батько В. Пристайка. Генерал-лейтенант юстиції (1998). Орден Бог­дана Хмельницького 3-го ступеня (2001). Закінчив Харківський юридичний ін­ститут (1968), Вищі курси КДБ СРСР (Москва, 1974). Від 1970 пере­бував на службі в органах державної без­пеки, зокрема 1987–91 — за­ступник начальника, начальник Слідчого від­ділу КДБ УРСР. Брав участь у додаткових пере­вірках багатьох справ і процесів доби комуністичного панува­н­ня, зробив значний внесок у роз­робле­н­ня нормативно-правових документів із організації та реалізації заходів з офіційної реабілітації жертв ре­пресій. Спів­автор Законів «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій на Україні» (1991) та «Про Службу без­пеки України» (1992). У 1991–93 і 2000–01 — начальник Слідчого управлі­н­ня, 1993–96 — радник Голови групи радників та консультантів, 1996–2000 і 2001–03 — за­ступник Голови Служби без­пеки України. 2004 звільнений зі служби. Сприяв публікації багатьох недо­ступних раніше документів і матеріалів ЧК—ГПУ—НКВС, зокрема справи-формуляра М. Грушевського. У 1996 був одним із ініціаторів під­готовки та друку польсько-української видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ столі­т­тя. Неві­домі документи з архівів спеціальних служб», 1997–2003 — керівником української частини спільної польсько-української робочої групи. Спів­автор вступної стат­ті, член редколегії ви­да­н­ня «Оста­н­ня адреса» (1-е — т. 1–3, 1997–99; 2-е — т. 1–2, 2003; усі — Київ).