Прокоф’єв В’ячеслав Іванович

ПРОКО́Ф’ЄВ В’ячеслав Іванович (28. 10, за документами — 31. 10. 1928, м. Пирятин, нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 01. 06. 2009, Київ) — історик. Кандидат історичних наук (1972). У 1949 вступив на історичний факультет Київського університету. 1 червня 1950 заарештований органами міністерства державної безпеки за звинуваченнями у підготовці до збройного повстання, зберіганні антирадянської літератури (мав дореволюційні видання С. Руданського, М. Грушевського, «Записки Наукового товариства імені Шевченка» за 1923–27) та в участі в антирадянській організації. Слідство спиралося на покази заарештованого студента 3-го курсу Л. Любецького, який видавав себе за лідера антирадянської організації «Народно-освободительная партия», що нібито була створена 1948 (справу фабрикували проти національно свідомої української молоді). Постановою Особливої наради 1 липня 1950 засуджений до 10-ти р. позбавлення волі (серед інших засуджених у цій справі — М. Глухенький, В. Куткін). Покарання відбував у воркутинських таборах (РФ). 11 січня 1955 відповідно до рішення Центральної комісії з перегляду справ звільнений і реабілітований. Завершив навчання у Київському університеті (1960), де й працював: від 1984 — доцент кафедри історії зарубіжних соціалістичних країн. Від 1989 — на пенсії. Автор спогадів «Така доля моя…» (2000; 2002), «Ви заарештовані. Здайте зброю» (2006; усі — Київ).

Завантажити статтю