Прокоф’єв В’ячеслав Іванович

ПРОКО́ФʼЄВ Вʼячеслав Іванович (28. 10, за документами — 31. 10. 1928, м. Пирятин, нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 01. 06. 2009, Київ) — історик. Кандидат історичних наук (1972). У 1949 вступив на історичний факультет Київського університету. 1 червня 1950 заарештований органами міністерства державної без­пеки за звинуваче­н­нями у під­готовці до збройного пов­ста­н­ня, зберіган­ні антирадянської літератури (мав дореволюційні ви­да­н­ня С. Ру­данського, М. Грушевського, «Записки Наукового товариства імені Шевченка» за 1923—27) та в участі в антирадянській організації. Слідство спиралося на покази заарештованого студента 3-го курсу Л. Любецького, який видавав себе за лідера антирадянської організації «Народно-освободительная партия», що нібито була створена 1948 (справу фабрикували проти національно сві­домої української молоді). По­становою Особливої наради 1 липня 1950 засуджений до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі (серед інших засуджених у цій справі — М. Глухенький, В. Куткін). Покара­н­ня від­бував у воркутинських таборах (РФ). 11 січня 1955 від­повід­но до ріше­н­ня Центральної комісії з пере­гляду справ звільнений і реабілітований. Завершив на­вча­н­ня у Київському університеті (1960), де й працював: від 1984 — доцент кафедри історії зарубіжних соціалістичних країн. Від 1989 — на пенсії. Автор спогадів «Така доля моя…» (2000; 2002), «Ви заарештовані. Здайте зброю» (2006; усі — Київ).

Завантажити статтю