Президент Української національної ради

ПРЕЗИДЕ́НТ УКРАЇ́НСЬКОЇ НАЦІОНА́ЛЬНОЇ РА́ДИ — титулатура голови Української національної ради (УНРади) ЗУНР — Західної області УНР Є. Петрушевича, впроваджена за тогочасною традицією іменувати голову колегіального органу пред­ставницької ін­ституції «Президентом». ЗУНР — Західна область УНР не мали посади Президента у тогочасному західноєвропейському ро­зумін­ні цього поня­т­тя. Сувереном було населе­н­ня республіки, яке реалізовувало свої права через делегатів УНРади. Правовою під­ставою оформле­н­ня організаційної структури верховного органу влади ЗУНР стали кілька законодавчих актів, що юридично регламентували функції і компетенції керівних органів УНРади. У законі, ухваленому 4 січня 1919 (змінив § 4 Статуту від 19 жовтня 1918), за­значено, що УНРада вибирає президію у складі Президента і його 4-х за­ступників. Президент мав скликати УНРаду й головувати на її засі­да­н­нях, а у разі від­сутності Президента цю функцію мав виконувати най­старший за віком його за­ступник. Шляхом таємного голосува­н­ня обрано Президію УНРади: Президент — Є. Петрушевич, за­ступники — Л. Бачинський, С. Вітик, О. Попович, А. Шміґельський. Президія УНРади керувала роботою законодавчого органу. За пропозицією Є. Петрушевича, УНРада, окрім Президії, створила по­стійно діючий колегіальний орган — Виділ УНРади, що реалізовував найвищу виконавчу владу держави. Пленум обирав Виділ УНРади (9 членів), у якому головував як 10-й член Президент УНРади, а у випадку його від­сутності — най­старший за віком за­ступник. До компетенції Виділу належало: при­значати членів уряду, при­ймати заяви та ріше­н­ня про його від­ставку, на пропозицію Державного секретаріату судівництва виконувати право амністії та аболіції. У справах військового судівництва Виділ міг пере­носити право викона­н­ня амністії на Раду державних секретарів (уряд ЗУНР), при­значати начальників вищих державних цивільних і військових урядів, затверджувати й проголошувати закони. Скликати Виділ мав право Президент УНРади, за його від­сутності — най­старший за віком за­ступник. Виділ мав повноваже­н­ня на час каденції УНРади і втрачав їх після виборів новообраною Радою нового Виділу. Ріше­н­ня при­ймали більшістю (у разі рівності голосів пере­вагу надавали рішен­ню, за яке голосував Президент), вони були правомірні за присутності щонайменше 6-ти членів Виділу. Закони мав під­писувати Президент і 1 член Виділу. Його створе­н­ня стало ще одним кроком, що по­збавляв Президента усієї повноти влади. На нього було покладено лише ре­презентативні функції, адже суверен­ні права голови держави УНРада пере­дала Виділу. Остан­ній при­значав уряд — Раду державних секретарів, що від­повід­ала за внутрішню та зовнішню політику ЗУНР. У сучасному ро­зумін­ні Є. Петрушевич був «головою президії УНРади», хоча у різноманітній офіційній документації він інколи фігурував як «Президент». У службовому та приватному листуван­ні до Є. Петрушевича також зверталися: «Пане Президенте».

Завантажити статтю