Президент Української національної ради
ПРЕЗИДЕ́НТ УКРАЇ́НСЬКОЇ НАЦІОНА́ЛЬНОЇ РА́ДИ — титулатура голови Української національної ради (УНРади) ЗУНР — Західної області УНР Є. Петрушевича, впроваджена за тогочасною традицією іменувати голову колегіального органу представницької інституції «Президентом». ЗУНР — Західна область УНР не мали посади Президента у тогочасному західноєвропейському розумінні цього поняття. Сувереном було населення республіки, яке реалізовувало свої права через делегатів УНРади. Правовою підставою оформлення організаційної структури верховного органу влади ЗУНР стали кілька законодавчих актів, що юридично регламентували функції і компетенції керівних органів УНРади. У законі, ухваленому 4 січня 1919 (змінив § 4 Статуту від 19 жовтня 1918), зазначено, що УНРада вибирає президію у складі Президента і його 4-х заступників. Президент мав скликати УНРаду й головувати на її засіданнях, а у разі відсутності Президента цю функцію мав виконувати найстарший за віком його заступник. Шляхом таємного голосування обрано Президію УНРади: Президент — Є. Петрушевич, заступники — Л. Бачинський, С. Вітик, О. Попович, А. Шміґельський. Президія УНРади керувала роботою законодавчого органу. За пропозицією Є. Петрушевича, УНРада, окрім Президії, створила постійно діючий колегіальний орган — Виділ УНРади, що реалізовував найвищу виконавчу владу держави. Пленум обирав Виділ УНРади (9 членів), у якому головував як 10-й член Президент УНРади, а у випадку його відсутності — найстарший за віком заступник. До компетенції Виділу належало: призначати членів уряду, приймати заяви та рішення про його відставку, на пропозицію Державного секретаріату судівництва виконувати право амністії та аболіції. У справах військового судівництва Виділ міг переносити право виконання амністії на Раду державних секретарів (уряд ЗУНР), призначати начальників вищих державних цивільних і військових урядів, затверджувати й проголошувати закони. Скликати Виділ мав право Президент УНРади, за його відсутності — найстарший за віком заступник. Виділ мав повноваження на час каденції УНРади і втрачав їх після виборів новообраною Радою нового Виділу. Рішення приймали більшістю (у разі рівності голосів перевагу надавали рішенню, за яке голосував Президент), вони були правомірні за присутності щонайменше 6-ти членів Виділу. Закони мав підписувати Президент і 1 член Виділу. Його створення стало ще одним кроком, що позбавляв Президента усієї повноти влади. На нього було покладено лише репрезентативні функції, адже суверенні права голови держави УНРада передала Виділу. Останній призначав уряд — Раду державних секретарів, що відповідала за внутрішню та зовнішню політику ЗУНР. У сучасному розумінні Є. Петрушевич був «головою президії УНРади», хоча у різноманітній офіційній документації він інколи фігурував як «Президент». У службовому та приватному листуванні до Є. Петрушевича також зверталися: «Пане Президенте».
Рекомендована література
- Вістник державних законів і розпорядків Західної области Української Народної Республіки. Станиславів, 1919. Вип. 1;
- Павлишин О. Формування та діяльність представницьких органів влади ЗУНР–ЗОУНР (жовтень 1918 — червень 1919 рр.). Л., 2001;
- Його ж. Євген Петрушевич (1863–1940): Ілюстров. біогр. нарис. Л., 2013.
Завантажити статтю
