Потреба
ПОТРЕ́БА — властивість всього живого, що спонукає його до активності або викликає інші реакції завдяки відображенню надлишку, недостатності або відсутності чинників (речовини, енергії, інформації), що позитивно чи негативно впливають на життєдіяльність організму, людської особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства загалом. Сутність П. людини розкривається за допомогою відомої філософської тріади: річ — властивість — відношення. Незалежно від свого історичного, економічного, політичного, пізнавального та ін. мірила, а також від ступеня напруженості й нагальності будь-яка людська П. від виникнення до реалізації зберігає певну інваріантність, що фіксується також логічною послідовністю понять: властивість — відношення — стан — імпульс — мета активності, діяльності, культури людини. Задоволення чинних та виникнення нових П. повʼязане з процесом споживання, а також із появою нових предметів П., їх зміною, водночас, і внаслідок виробництва нових речей. Якщо для тварини характерним є генетично успадковане пристосування до довкілля й використання даних самою природою предметів П., то людина задовольняє П. не лише завдяки пристосуванню, що домінує на початкових стадіях її індивідуального та суспільно-історичного розвитку, а передусім завдяки створенню предметів П. на основі певного способу виробництва. Людські П. мають предметну спрямованість, якій передує, зазвичай, т. зв. пошукова поведінка в межах ситуації, коли актуалізація та конкретизація П. стимулює пошук предметів і способів їх задоволення, таким чином утворюється конкретно-історичний механізм виникнення, функціонування та задоволення П.
Реалізація П. неможлива без їх різною мірою адекватного усвідомлення, за якого інтуїтивна, раціональна та сенситивна сторони мислення взаємодоповнюють одна одну; вона здійснюється за допомогою діяльності (у єдності її раціональної, емоційної, вольової складових) і залежить загалом від умов та рівня культурно-історичного розвитку соціального суб`єкта. Усвідомлення предмета П. набуває форму мети (див. Мета і засоби), відповідно усвідомлення шляхів, способів, засобів її досягнення — форму інтересів, що разом становлять об`єкт особистісних, групових, суспільних цінностей і виявляються в сукупності мотивів (прагнень, бажань та ін.), що спонукають людину до різноманітних видів та сфер діяльності. Умовно систему П. особи можна відтворити у вигляді ієрархії трьох найзагальніших рівнів: існування (вітальні П.), функціонування (соціальні П.), розвиток (П. самореалізації, самоствердження, творчості). Залежно від дослідницьких завдань застосовують різні критерії класифікації та типології П.: за походженням — природні й штучні; за суб`єктом (носієм) — особисті (індивідуальні), групові, колективні, класові, національні, суспільні; за об`єктом — матеріальні, духовні, соціальні; за сферами діяльності — праці, пізнання, відпочинку, спілкування; за функціональною роллю — самозбереження, функціонування, розвитку, домінантні та другорядні, сталі й ситуативні; за циклами життєдіяльності субʼєкта — добові, тижневі, місячні, річні, вікові тощо. Вивчення структури, шляхів формування та задоволення П. є необхідною передумовою політики держави в будь-якій царині суспільного життя.
