Палтов Олександр Олександрович

ПА́ЛТОВ Олександр Олександрович (1867, Санкт-Петербург — ?) — політичний діяч. Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1887), де був залишений для підготовки до професорського звання. Згодом деякий час читав лекції у Казанському університеті (Росія). Працював віце-директором департаменту міністерства шляхів, головою міністерської канцелярії міністра шляхів С. Вітте (його секретарем) і С. Рухлова. Коли при міністерстві шляхів були утворені залізничні порайонні комітети, отримав призначення до Варшави головою такого комітету. Під час російської окупації Західної України у роки 1-ї світової війни й до Лютневої революції 1917 працював юрисконсультом правління Галицько-Буковинських залізниць. 25 квітня 1918 познайомився із П. Скоропадським і став членом Української народної громади, що 29 квітня 1918 здійснила гетьманський переворот. Автор «Грамоти до всього Українського народу» та «Законів про тимчасовий державний устрій України», виданих гетьманом П. Скоропадським 29 квітня 1918. З ентузіазмом сприйняв висунуту В. Липинським ідею створення союзу України, Німеччини, Польщі та Угорщини. Підготував проєкт утворення Української Держави у формі Князівства Київського і Королівства Галицького. Весь період існування Української Держави сподівався на перетворення її в ту чи іншу форму монархії. Після перевороту — державний радник у Раді міністрів, довірена особа П. Скоропадського та фактичний керівник його канцелярії. 2 травня 1918 як державний секретар був присутнім на першому засіданні Ради міністрів Української Держави. У травні—листопаді 1918 — товариш (заступник) Міністра закордонних справ Української Держави. Член делегації Української Держави на переговорах із Всевеликим військом Донським (липень 1918). Разом із гетьманом, представниками німецького, австро-угорського та українського військового командування й дипломатів брав участь у оглядинах при прийнятті на службу Українській Державі у м. Володимир-Волинський (нині Володимир Волинської обл.) дивізії «синьожупанників» (26 серпня 1918). Член української офіційної делегації (на чолі з Ф. Лизогубом) до Німеччини (17 серпня 1918), у Берліні провів кілька зустрічей і обговорень економічно-торговельних та політичних проблем з державним секретарем закордонних справ П. фон Гінце. На переговорах розглянуто також питання ратифікації Брестського (Берестейського) мирного договору, холмська, донська, кримська й бессарабські проблеми, окремі деталі фінансово-економічного характеру (візит мав досить успішні наслідки для України). Від 2 вересня 1918 супроводжував гетьмана П. Скоропадського до Берліна на запрошення кайзера Вільгельма ІІ. Разом із гетьманом та послом України в Німеччині Ф. Штейнгелем 5 вересня 1918 відвідав райхсканцлера графа Ф. фон Ґертлінга й заступника державного секретаря Ґ. фон Буше-Гадденгаузена, а також кайзера Вільгельма ІІ, з яким 7 вересня 1918 мав особисту розмову. Виступив проти заборони ініційованого опозиційним Українським національним союзом скликання Національного Конгресу (планували зібрати 17 листопада 1918), пропонував гетьманові перехопити ініціативу у соціалістичної опозиції та самому скликати Конгрес, змінивши при цьому склад його делегатів за рахунок представників несоціалістичних партій. 13 листопада 1918 спільно із П. Скоропадським підготував нове звернення до народу України, головною тезою котрого було обумовлення необхідності стати на шлях зближення з небільшовицькою Росією на федеративних підставах. 14 листопада 1918 гетьман оголосив Грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Емігрував до Румунії, потім — до Югославії, де увійшов до складу Белґрадського закордонного комітету.

Літ.: Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995; Гай-Нижник П. «Сірий кардинал» гетьмана П. Скоропадського (Нариси до політичного портрету О. О. Палтова) // Людина і політика. 2004. № 3; Його ж. Олександр Палтов — заступник міністра закордонних справ Української Держави (1918 р.) // Україна дипломатична. Вип. 12. К., 2011; Його ж. Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність. К., 2019.

П. П. Гай-Нижник

Рекомендована література

Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995;
Гай-Нижник П. «Сірий кардинал» гетьмана П. Скоропадського (Нариси до політичного портрету О. О. Палтова) // Людина і політика. 2004. № 3;
Його ж. Олександр Палтов — заступник міністра закордонних справ Української Держави (1918 р.) // Україна дипломатична. Вип. 12. К., 2011;
Його ж. Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність. К., 2019.