ПРОЦЕ́НКО Андрій Федорович (29. 10(11. 12). 1902, м. Ніжин, нині Чернігівської обл. — 19. 07. 1984, Київ) — флейтист, педагог, музично-громадський діяч. Син Федора, батько Людмили Проценків. Професор (1954). Заслужений артист УРСР (1946). Від 1922 на­вчався у Київській консерваторії (кл. флейти І. Михайловського), яку згодом реформували у музичний технікум, 1925 — у Музично-драматичний ін­ститут, який закінчив 1927 (кл. О. Химиченка). Від 1926 був артистом оркестру кінотеатру при Київському театрі юного глядача, де його почув головний диригент Київського оперного театру В. Бердяєв і в травні 1928 за­просив в оркестр театру на другу флейту. З нового сезону 1928–29 разом із В. Бердяєвим працював у Свердловському оперному театрі (нині Єкатеринбург, РФ), де був солістом оркестру. 1934, коли Київський оперний театр став столичним і його очолив А. Пазовський, П. за­просили солістом оркестру, в якому працював до 1956. Видатні диригенти, під керівництвом яких працював П., цінували його за сильний, водночас тембристий звук, віртуозну техніку, високу академічну культуру гри, точний та виразний ритм і ставили на чільне місце в оркестрі. Його викона­н­ня «Польоту джмеля» в опері «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова та Скерцо з музики Ф. Мендельсона до комедії «Сон літньої ночі» В. Шек­спіра від­значали диригенти В. Фер­реро та М. Голованов, який за­прошував музиканта в оркестр Великого театру в Москві. Блискуче викона­н­ня флейтових соло в операх «Іван Сусанін» М. Глінки, «Аїда», «Ріґолет­то», «Отел­ло» Дж. Верді, «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа», балетах «Лебедине озеро», «Спляча красуня» П. Чайковського, операх «Царева наречена», «Ніч перед Різдвом» М. Римського-Корсакова стали еталоном для на­ступних поколінь флейтистів. Від 1926 викладав у Київській дитячій музичній школі № 1, 1928 — Свердловському музичному технікумі, 1934–84 — Київській консерваторії; 1935 разом із В. Яблонським від­крив духове від­діле­н­ня в Київській музичній десятирічці. Виховав близько 90 флейтистів, лауреатів всесоюзних і республіканських конкурсів, які працювали в багатьох українських орке­страх і за кордоном. Серед них — В. Антонов, Я. Верховинець, В. Пшеничний, В. Турбовський, М. Чередарчук. Як один із най­авторитетніших виконавців на деревʼяних духових інструментах був за­прошений членом журі у Всесоюзних конкурсах виконавців на духових інструментах у Москві (1941, 1957), Ленін­граді (нині Санкт-Петербург, 1963), Мінську (1979), Одесі (1983) та всіх всеукраїнських конкурсах. 1940 першим в Україні роз­робив і впровадив методику гри на духових інструментах, рецензував праці колег з Києва, Москви.