Полтавська губернія

ПОЛТА́ВСЬКА ГУБЕ́РНІЯ — адміністративно-територіальна одиниця. Охоплювала основний терен історичного краю Лів­обережної України часів козацької Геть­манщини — Полтавщини. Створена царським указом від 27 лютого (11 березня) 1802, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — П. г. і Чернігівську губернію. Урочисте від­кри­т­тя роз­почалося літургією в Успенському соборі Полтави. На пів­ночі межувала з Чернігівською губернією, на пів­нічному сході — з Курською губернією (Росія) та Харківською губернією, на пів­дні — з Катеринославською губернією, а з пів­ден­ного заходу Дні­про від­діляв її від Київської губернії, Херсонської губернії і, частково, Катеринославської губернії. Адміністративний центр — Полтава. Спочатку в складі П. г. було 10, згодом — 12, від 1803 — 15 повітів: Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтино­градський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Пере­яславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський. На час утворе­н­ня губернії тут нараховували 1 343 029 жителів; за даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 мешканці, 4518 населених пунктів (260 037 дворів), зокрема губернське та повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк, Глинськ) та посад Крюків; за пере­писом 1897 — 17 міст і 9576 інших населених пунктів, у яких проживало 2,7 млн осіб. Етнічний склад населе­н­ня за пере­писом 1897: українці — 2 583 133 (92,98 %), євреї — 110 352 (3,97 %), росіяни — 72 941 (2,63 %), німці — 4579 (0,16 %), поляки — 3891 (0,14 %), білоруси — 1344 (0,05 %); конфесійний склад: православні — 2 654 645 (95,55 %), юдеї — 110 944 (3,99 %), римо-католики — 6065 (0,22 %), проте­станти — 3165 (0,11 %), старообрядці — 2407 (0,09 %), мусульмани — 640 (0,02 %). В економічному плані — пере­важно сільсько­промисловий р-н із великим поміщицьким землеволоді­н­ням. Станом на 1910 поміщикам і купцям належало бл. 2 млн десятин землі, а 426 106 селянських дворів мали 2,6 млн десятин. Площа — 43 844 квадратні версти. Ліси за­ймали 2341 квадратну версту (24 854 десятини), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570. Головні заня­т­тя населе­н­ня — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури, значний прибуток давало вирощува­н­ня слив. Важливу галузь господарства становило тварин­ництво (велика рогата худоба, коні, вівці, свині). 1859 тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтино­градському, Кобеляцькому, Роменському повітах, один із найві­доміших — «Дібрівський кін­ний завод». Жителі губернії за­ймалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була роз­винута слабо — 1859 діяло 575 під­приємств, на яких працювало 15 782 особи, що виробляли продукції на 6,5 млн крб, зокрема 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень; на­прикінці 20 ст. — 841 під­приємство. 1862—96 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На початку 20 ст. П. г. залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволоді­н­ням. Через малоземе­л­ля селяни орендували бл. 1 млн десятин поміщицьких земель, понад 95 тисяч із них наймитували у місцевих поміщицьких маєтках, бл. 60 тисяч щорічно ви­їздили на заробітки у Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. 1895 на Полтавщині діяли 232 лікарні, 61 аптека, зокрема 19 сільських. У 721 початковій школі на­вчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. Станом на 1896 — 2142 на­вчальних заклади (105 186 учнів). За пере­писом 1897, письмен­них у П. г. було 16 % (у містах — 39,8 %), 1910 — 26,2 % (48,2 %). У 1905 у м. Лубни почала виходити перша україномовна г. «Хлібороб», 1906 у Полтаві — г. «Рідний край». У 1917 не мали посівів 85 тис. дворів, робочої худоби — 179,4 тис. дворів. 1906—12 із П. г. до Сибіру (див. Сірий Клин) і Далекого Сходу (див. Зелений Клин) пере­селилося понад 32 тис. селянських родин (бл. 200 тис. осіб). На початку 1917 кількість під­приємств зросла до 6182, робітників — до 30,8 тис. осіб. У селах широко роз­вивалися ку­старні промисли, якими за­ймалося 92 280 осіб. З проголоше­н­ням ІІІ Універсалом УЦР УНР у листопаді 1917 П. г. уві­йшла до її складу. Губернським комісаром від УЦР, а потім й за УНР став А. Лівицький. 6(19) січня 1918 Полтаву захопили війська РСФРР на чолі з М. Мурав­йовим, до кінця лютого вони встановили російсько-радянську владу в усій губернії. У березні — на початку квітня 1918 союзні війська УНР і Німеч­чини звільнили територію Полтавщини, губернським комісаром від УНР при­значений П. Кудрявцев. Після геть­манського пере­вороту 29 квітня 1918 — у складі Української Держави геть­мана П. Скоропадського, губернськими старостами були С. Іваненко та Д. Яновський. Після антигеть­манського заколоту Директорії від грудня 1918 — під владою УНР. У січні 1919 на території Полтавщини вдруге встановлено радянську владу. У липні—серпні 1919 Добровольча армія А. Денікіна витіснила російсько-радянські війська, проте у грудні 1919 радянську окупацію від­новлено, й П. г. уві­йшла до складу УСРР. Декретами ВУЦВК УСРР від 8 липня і 30 липня 1920 утворено Кременчуцьку губернію, до якої ві­ді­йшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (роз­формована на­прикінці 1922). По­становою ВУЦВК від 27 квітня 1920 Пере­яславський повіт від­несено до Київської губернії. На 1 жовтня 1923 у П. г. нараховувалося 32 комуни, 212 сільськогосподарських артілей, 70 товариств зі спільного обробітку землі, 130 радго­спів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радго­спів при агротехнікумах та агро­школах, 643 984 індивідуальних селянських господарства. Діяло 17 135 різних під­приємств, зокрема близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 ко­оперативне під­приємство. Станом на 7 березня 1923 загальна площа П. г. становила 4 126 703 квадратних версти (2 944 861 житель). Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. У березні 1923 поділ на повіти і волості скасовано, замість них створено 7 округ і 89 р-нів. Із таким поділом П. г. про­існувала до 3 квітня 1925, коли по­становою ВУЦВК і РНК УСРР вона була ліквідована, а її територія поділена на Кременчуцьку округу, Лубенську округу, Полтавську округу, Прилуцьку округу, Роменську округу.

Завантажити статтю