Полтавська губернія
ПОЛТА́ВСЬКА ГУБЕ́РНІЯ — адміністративно-територіальна одиниця. Охоплювала основний терен історичного краю Лівобережної України часів козацької Гетьманщини — Полтавщини. Створена царським указом від 27 лютого (11 березня) 1802, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — П. г. і Чернігівську губернію. Урочисте відкриття розпочалося літургією в Успенському соборі Полтави. На півночі межувала з Чернігівською губернією, на північному сході — з Курською губернією (Росія) та Харківською губернією, на півдні — з Катеринославською губернією, а з південного заходу Дніпро відділяв її від Київської губернії, Херсонської губернії і, частково, Катеринославської губернії. Адміністративний центр — Полтава. Спочатку в складі П. г. було 10, згодом — 12, від 1803 — 15 повітів: Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтиноградський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський. На час утворення губернії тут нараховували 1 343 029 жителів; за даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 мешканці, 4518 населених пунктів (260 037 дворів), зокрема губернське та повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк, Глинськ) та посад Крюків; за переписом 1897 — 17 міст і 9576 інших населених пунктів, у яких проживало 2,7 млн осіб. Етнічний склад населення за переписом 1897: українці — 2 583 133 (92,98 %), євреї — 110 352 (3,97 %), росіяни — 72 941 (2,63 %), німці — 4579 (0,16 %), поляки — 3891 (0,14 %), білоруси — 1344 (0,05 %); конфесійний склад: православні — 2 654 645 (95,55 %), юдеї — 110 944 (3,99 %), римо-католики — 6065 (0,22 %), протестанти — 3165 (0,11 %), старообрядці — 2407 (0,09 %), мусульмани — 640 (0,02 %). В економічному плані — переважно сільськопромисловий р-н із великим поміщицьким землеволодінням. Станом на 1910 поміщикам і купцям належало бл. 2 млн десятин землі, а 426 106 селянських дворів мали 2,6 млн десятин. Площа — 43 844 квадратні версти. Ліси займали 2341 квадратну версту (24 854 десятини), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570. Головні заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури, значний прибуток давало вирощування слив. Важливу галузь господарства становило тваринництво (велика рогата худоба, коні, вівці, свині). 1859 тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому, Роменському повітах, один із найвідоміших — «Дібрівський кінний завод». Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо — 1859 діяло 575 підприємств, на яких працювало 15 782 особи, що виробляли продукції на 6,5 млн крб, зокрема 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень; наприкінці 20 ст. — 841 підприємство. 1862–96 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На початку 20 ст. П. г. залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни орендували бл. 1 млн десятин поміщицьких земель, понад 95 тисяч із них наймитували у місцевих поміщицьких маєтках, бл. 60 тисяч щорічно виїздили на заробітки у Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. 1895 на Полтавщині діяли 232 лікарні, 61 аптека, зокрема 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. Станом на 1896 — 2142 навчальних заклади (105 186 учнів). За переписом 1897, письменних у П. г. було 16 % (у містах — 39,8 %), 1910 — 26,2 % (48,2 %). У 1905 у м. Лубни почала виходити перша україномовна г. «Хлібороб», 1906 у Полтаві — г. «Рідний край». У 1917 не мали посівів 85 тис. дворів, робочої худоби — 179,4 тис. дворів. 1906–12 із П. г. до Сибіру (див. Сірий Клин) і Далекого Сходу (див. Зелений Клин) переселилося понад 32 тис. селянських родин (бл. 200 тис. осіб). На початку 1917 кількість підприємств зросла до 6182, робітників — до 30,8 тис. осіб. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 осіб. З проголошенням ІІІ Універсалом УЦР УНР у листопаді 1917 П. г. увійшла до її складу. Губернським комісаром від УЦР, а потім й за УНР став А. Лівицький. 6(19) січня 1918 Полтаву захопили війська РСФРР на чолі з М. Муравйовим, до кінця лютого вони встановили російсько-радянську владу в усій губернії. У березні — на початку квітня 1918 союзні війська УНР і Німеччини звільнили територію Полтавщини, губернським комісаром від УНР призначений П. Кудрявцев. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 — у складі Української Держави гетьмана П. Скоропадського, губернськими старостами були С. Іваненко та Д. Яновський. Після антигетьманського заколоту Директорії від грудня 1918 — під владою УНР. У січні 1919 на території Полтавщини вдруге встановлено радянську владу. У липні–серпні 1919 Добровольча армія А. Денікіна витіснила російсько-радянські війська, проте у грудні 1919 радянську окупацію відновлено, й П. г. увійшла до складу УСРР. Декретами ВУЦВК УСРР від 8 липня і 30 липня 1920 утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована наприкінці 1922). Постановою ВУЦВК від 27 квітня 1920 Переяславський повіт віднесено до Київської губернії. На 1 жовтня 1923 у П. г. нараховувалося 32 комуни, 212 сільськогосподарських артілей, 70 товариств зі спільного обробітку землі, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарства. Діяло 17 135 різних підприємств, зокрема близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. Станом на 7 березня 1923 загальна площа П. г. становила 4 126 703 квадратних версти (2 944 861 житель). Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. У березні 1923 поділ на повіти і волості скасовано, замість них створено 7 округ і 89 р-нів. Із таким поділом П. г. проіснувала до 3 квітня 1925, коли постановою ВУЦВК і РНК УСРР вона була ліквідована, а її територія поділена на Кременчуцьку округу, Лубенську округу, Полтавську округу, Прилуцьку округу, Роменську округу.
Рекомендована література
- Статистическое бюро Полтавского Губернского Земства. Обзор сельского хозяйства. П., 1901;
- Падалка Л. В. Прошлое Полтавской губернии и ее заселение. П., 1914;
- Лятошинський М. В. Історичний нарис територіального складу Полтавщини. К., 1929;
- Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.; Філадельфія, 1995;
- Полтавська область: Природа, населення, господарство: Геогр. та істор.-екон. нарис. П., 1998;
- Гай-Нижник П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920). К., 2010;
- Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648–2012 рр.). П., 2012.
Завантажити статтю
