П’ятківський Іван Петрович

П’ЯТКІ́ВСЬКИЙ Іван Петрович (03. 07. 1907, с. Протасівка Роменського пов. Полтавської губ., нині у складі с. Сміле Роменського р-ну Сумської обл. — 02. 07. 1940, Харків, похований у смт Мала Данилівка Дергачівського, нині Харківського р-ну Харківської обл.) — публіцист, критик. Навчався у Полтавському ІНО (1926–27), друкував критичні статті у студентському журналі «Іновець» (про С. Єсеніна, В. Маяковського), закінчив Харківський педагогічний інститут професійної освіти (1931). Підтримував дружні стосунки з однокурсником І. Бойком, був однокурсником Ю. Шевельова, який, зокрема, у своїх спогадах писав: «П’ятківський взагалі на нашому курсі був орлом, перед ним, здавалося, відкривалася кар’єра шанованого літературного критика. Відповідно, він уже ходив не в засмальцьованому пальтечку, а в шкіряній куртці і навіть інколи дозволяв собі взяти слово на семінарі. Та арешт десь коло 1933 року не дав здійснитися його амбіціям». Одна з перших статей П., присвячених сучасній українській літературі, — про поезію В. Сосюри (1926, не опублікована). Належав до постійних авторів журналу «Молодняк» харківського періоду, співпрацю з редакцією якого розпочав за пропозицією П. Усенка: численні публікації, переважно рецензії (1927–30), присвячені сучасній українській літературі в її прозовому та поетичному вимірах, зокрема новим творам С. Божка, В. Ґжицького, Д. Гордієнка, М. Івченка, М. Йогансена, Івана Ле, Ф. Малицького, І. Микитенка; проблемам створення художнього образу творчої особистості (на прикладі поеми «Смерть Франка» В. Бобинського), питанням стилю та мови художнього твору, українським перекладам творів класичної світової літератури тощо. Деякі статті написані у стилістиці памфлету, зокрема рецензії на малохудожні прозові твори Павла Нечая. Загалом відсутність художності відзначав у прозі І. Кириленка. За спогадами М. Фінкеля, тоді набув популярності т. зв. п’ятківський каламбур: «буденним тоном пише товариш Кириленко про будні» («Молодняк», 1927, № 11). Не уникав гострої полеміки, зокрема з Михайлом Доленгом (М. Клоковим). Вміщував публікації також у журналі «Студент революції», газеті «Комсомолець України». За замовленням видавництва «Український робітник» написав творчий портрет Івана Ле (1930, не опубліковано). Був одним з організаторів першого в Україні вечора пам’яті В. Маяковського, де, крім П., виступили Д. Копиця, І. Микитенко, Л. Первомайський та ін. («Комсомолець України», 1930, 19 квітня). Вважав себе критиком-марксистом, однак у широких політизованих дискусіях участі не брав, членом літературної організації «Молодняк» став лише у грудні 1929. У тогочасній періодиці викривався як прихильник «антимарксистської» методології, ідеалістичної теорії літератури, «перевальської» ідеології позакласового, абстрактного гуманізму («Гарт», 1930, № 3; «Молодняк», 1931, № 3 тощо). На початку 1931 був відрахований зі спілки «Молодняк» як такий, що «своєю творчою і теоретичною роботою» відійшов «від позицій генеральної лінії пролетарської літератури» («Молодняк», 1931, № 3). У березні 1931, вже після відрахування, у публічному виступі виклав сутність свого «розходження» з «Молодняком». У 1930-і рр. зазнав політичних переслідувань. До кінця життя був позбавлений можливості займатися літературно-критичною діяльністю, працював учителем російської літератури у середній школі. 1940 був знайдений у непритомному стані біля залізничної колії під Харковом, помер у міській лікарні, не приходячи до тями. У Харківській науковій бібліотеці імені В. Короленка створено особовий архівний фонд П. (№ 64).

Завантажити статтю