Папп Антоній

ПАПП Антоній (17. 11. 1867, с. Надькалло, нині місто, Угорщина — 24. 12. 1945, м. Мішкольц, Угорщина) — церковний діяч. 1877–85 навчався у гімназіях в Ужгороді та м. Левоч (нині Словаччина), як відмінник отримував стипендію імені Марії-Терезії. Теологічні студії розпочав в Ужгороді (1886–87), а завершив у Центральній семінарії в Будапешті (1891). У 1893 рукопокладений на священника. Відтоді — у канцелярії Мукачівської греко-католицької єпархії: 1893–97 — особистий секретар єпископа, від 1901 — директор єпископської канцелярії. У червні 1912 перебрав управління єпархією. До інтронізації у власному циркулярі 12 серпня 1912 для запобігання переходу в православ’я наказав духовенству навчати дітей релігії на материнській мові, готуватися до проповідей та за прикладом св. Йосафата навертати на праведний шлях навіть найбільших ворогів Церкви. Офіційно оголошений єпископом на свято Покрови 14 жовтня 1912, тоді ж хіротонізований крижевацьким єпископом Ю. Дрогобецьким. Доручив о. Т. Скибі (ЧСВВ) видавати молодіжну г. «Світло» (1913–14) русинською мовою, за активної участі о. А. Волошина цією ж мовою друкували повчальні книжечки для народу, присвячені історії християнства, єдності Церкви Христової тощо. Незважаючи на загальну підтримку мовних змін у бік латинізації, виступав проти зміни юліанського календаря. При парафіях проводили недільні читання, навчання неписьменних, вели боротьбу з алкоголізмом. На єпископське правління П. припали урядові судові процеси проти православних за «підбурювання та державну зраду», намагання використати єпархію як інструмент мадяризаційної політики угорської влади через проведення «азбучної реформи» — переведення кирилиці на угорську латинику, а також реформи календаря та літургійних книг. Щодо «азбучної реформи» П. призначив у спільну комісію о. А. Волошина, який науково обґрунтовував неможливість практичного введення замість кирилиці латиники; щодо календаря і літургійних книг — створив іншу комісію з каноніків П. Ґебея, Ю. Шуби, С. Сабова, А. Волошина, котрі на захист власної літургійно-обрядової традиції уклали «Меморіал» до Ватикану. Але угорський уряд односторонньо ухвалив рішення про заміну кирилиці на латинику та запровадження григоріанського календаря із забороною навчати кирилицею катехизму, що виглядало як мадяризація із використанням інституцій Церкви. Лише після цього П. змушений був передрукувати «Буквар» і «Читанку» латинкою (але не угорською транскрипцією) за авторства о. А. Волошина. Однак після війни своїм циркуляром від 16 листопада 1918 він оголосив про повернення до юліанського календаря, а згодом і русинської мови у парафіяльних школах. Зі зміною кордонів від 1919 чехо-словацька влада почала домагатися усунення з посади єпископа П., обіцяючи виділяти на єпархію 100 тис. крон щорічно, проте навіть на рівні МЗС Чехо-Словаччини лише констатувала, що місцева влада підозрює його у зв’язках із Будапештом, але ніяких доказів не має. Незважаючи на угорське походження, саме за єпископа П. 1920 у єпархії розпочато реформу ЧСВВ, яку довірено провести галицьким отцям-василіянам, а не угорським єзуїтам. Єпископ також підтримував о. А. Волошина у виданні г. «Наука» (згодом — «Свобода») і друк г. «Благовђстникъ» (редактор — Е. Бокшай). У вересні 1921 П. скликав єпархіальний синод, на якому затвердили західне право у вирішенні шлюбних питань і ухвалили рішення налагодити відносини з владою за посередництва каноніка П. Ґебея. Проте небажання влади переважили над компромісом, а самі чиновники підтримали православний рух, внаслідок чого десятки тисяч вірян перестали вважати себе греко-католиками, близько 40-а церков та іншого майна насильно захопили агітатори, перетворивши їх на конфесійно православні. Хоча єпископ писав циркуляри кирилицею, відвідував парафії, активність православного руху залишалася настільки великою, що у червні 1924 Апостольска Столиця вирішила звільнити П. з посади єпископа і перевела на посаду апостольського адміністратора (від 1943 — екзарха) Мішкольцського.

Завантажити статтю