Папп Антоній

Визначення і загальна характеристика

ПАПП Антоній (17. 11. 1867, с. Надькал­ло, нині місто, Угорщина — 24. 12. 1945, м. Мі­школьц, Угорщина) — церковний діяч. 1877—85 на­вчався у гімназіях в Ужгороді та м. Левоч (нині Словач­чина), як від­мін­ник отримував стипендію імені Марії-Терезії. Теологічні студії роз­почав в Ужгороді (1886—87), а завершив у Центральній семінарії в Будапешті (1891). У 1893 рукопокладений на священ­ника. Від­тоді — у канцелярії Мукачівської греко-католицької єпархії: 1893—97 — особистий секретар єпис­копа, від 1901 — директор єпис­копської канцелярії. У червні 1912 пере­брав управлі­н­ня єпархією. До інтронізації у власному циркулярі 12 серпня 1912 для запобіга­н­ня пере­ходу в православʼя наказав духовенству на­вчати дітей релігії на материнській мові, готуватися до проповід­ей та за прикладом св. Йосафата навертати на праведний шлях навіть найбільших ворогів Церкви. Офіційно оголошений єпис­копом на свято Покрови 14 жовтня 1912, тоді ж хіротонізований крижевацьким єпис­копом Ю. Дрогобецьким. Доручив о. Т. Скибі (ЧСВВ) видавати молодіжну г. «Світло» (1913—14) русинською мовою, за активної участі о. А. Волошина цією ж мовою друкували по­вчальні книжечки для народу, присвячені історії християнства, єд­ності Церкви Христової тощо. Не­зважаючи на загальну під­тримку мовних змін у бік латинізації, ви­ступав проти зміни юліанського календаря. При парафіях проводили недільні чита­н­ня, на­вча­н­ня неписьмен­них, вели боротьбу з алкоголізмом. На єпис­копське правлі­н­ня П. припали урядові судові процеси проти православних за «під­бурюва­н­ня та державну зраду», намага­н­ня викори­стати єпархію як інструмент мадяризаційної політики угорської влади через проведе­н­ня «азбучної реформи» — пере­веде­н­ня кирилиці на угорську латинику, а також реформи календаря та літургійних книг. Щодо «азбучної реформи» П. при­значив у спільну комісію о. А. Волошина, який науково об­ґрунтовував неможливість практичного введе­н­ня замість кирилиці латиники; щодо календаря і літургійних книг — створив іншу комісію з каноніків П. Ґебея, Ю. Шуби, С. Сабова, А. Волошина, котрі на захист власної літургійно-обрядової традиції уклали «Меморіал» до Ватикану. Але угорський уряд одно­сторон­ньо ухвалив ріше­н­ня про заміну кирилиці на латинику та за­провадже­н­ня григоріанського календаря із забороною на­вчати кирилицею катехизму, що ви­глядало як мадяризація із викори­ста­н­ням ін­ституцій Церкви. Лише після цього П. змушений був перед­рукувати «Буквар» і «Читанку» латинкою (але не угорською транс­крипцією) за авторства о. А. Волошина. Однак після війни своїм циркуляром від 16 листопада 1918 він оголосив про поверне­н­ня до юліанського календаря, а згодом і русинської мови у парафіяльних школах. Зі зміною кордонів від 1919 чехо-словацька влада почала домагатися усуне­н­ня з посади єпис­копа П., обіцяючи виділяти на єпархію 100 тис. крон щорічно, проте навіть на рівні МЗС Чехо-Словач­чини лише кон­статувала, що місцева влада пі­дозрює його у звʼязках із Будапештом, але ніяких доказів не має. Не­зважаючи на угорське походже­н­ня, саме за єпис­копа П. 1920 у єпархії роз­почато реформу ЧСВВ, яку довірено провести галицьким отцям-василіянам, а не угорським єзуїтам. Єпис­коп також під­тримував о. А. Волошина у ви­дан­ні г. «Наука» (згодом — «Свобода») і друк г. «Благовђстникъ» (редактор — Е. Бокшай). У вересні 1921 П. скликав єпархіальний синод, на якому затвердили західне право у вирішен­ні шлюбних питань і ухвалили ріше­н­ня налагодити від­носини з владою за посередництва каноніка П. Ґебея. Проте небажа­н­ня влади пере­важили над ком­промісом, а самі чиновники під­тримали православний рух, внаслідок чого десятки тисяч вірян пере­стали вважати себе греко-католиками, близько 40-а церков та іншого майна насильно захопили агітатори, пере­творивши їх на конфесійно православні. Хоча єпис­коп писав циркуляри кирилицею, від­відував парафії, активність православного руху залишалася на­стільки великою, що у червні 1924 Апостольска Столиця вирішила звільнити П. з посади єпис­копа і пере­вела на посаду апостольського адміністратора (від 1943 — екзарха) Мі­школьцського.

Літ.: D. Blazejovskij. Bizantine Kyivan rite students in pontifical colleges, and in seminaries, universities and institutes of Central and Western Europe (1576—1983). Rome, 1984; Пекар А. ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпа­т­тя. Т. 1. Рим; Л., 1997; Баяновська М. Антоній Папп // Календар крає­знавчих памʼятних дат на 2007 р. Уж., 2006; Кічера В., Фенич В., Штерр Д. Габсбурзька церква: Мукачівська греко-католицька єпархія в ав­стрійську добу (1771—1918). Уж., 2018.

В. В. Кічера

Завантажити статтю