Перший український корпус
ПЕ́РШИЙ УКРАЇ́НСЬКИЙ КО́РПУС — перше українське військове з’єднання доби Визвольних змагань 1917–21. Сформоване генерал-лейтенантом П. Скоропадським на базі 34-го армійського корпусу 7-ї армії відповідно до наказу головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту генерала від інфантерії Л. Корнілова від 18 липня 1917. Корпус складався з 8-ми піхотних та 2-х гарматних полків, зведених у 2 дивізії (командири — генерал-майор Я. Гандзюк та генерал-майор В. Клименко). Начштабу — генерал-майор Я. Сафонов. Восени 1917 корпус налічував бл. 60 тис. вояків. У листопаді 1917 він захистив Київ від наступу збільшовизованих частин 2-го Гвардійського корпусу, роззброїв їх і відправив до Росії. Помилкова військова політика соціалістичного проводу УНР, який намагався спиратися переважно на тимчасові добровольчі, а не на регулярні формування, призвела до розкладу корпусу. На початку січня 1918 генерал-лейтенант П. Скоропадський передав командування генерал-майорові Я. Гандзюку і пішов у відставку. Частини корпусу, дислоковані у м. Біла Церква, Фастів (нині обидва — Київської обл.), Бердичів (нині Житомирської обл.), Вінниця, почали самодемобілізовуватися, його залишки були демобілізовані наприкінці січня — на початку лютого 1918.
Рекомендована література
- Історія українського війська. Л., 1992;
- Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995;
- Гай-Нижник П. П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920). К., 2010.
Завантажити статтю
