Перший український корпус

ПЕ́РШИЙ УКРАЇ́НСЬКИЙ КО́РПУС — перше українське військове зʼ­єд­на­н­ня доби Визвольних змагань 1917—21. Сформоване генерал-лейтенантом П. Скоропадським на базі 34-го армійського корпусу 7-ї армії від­повід­но до наказу головнокомандувача арміями Пів­ден­но-Західного фронту генерала від інфантерії Л. Корнілова від 18 липня 1917. Корпус складався з 8-ми піхотних та 2-х гарматних полків, зведених у 2 дивізії (командири — генерал-майор Я. Гандзюк та генерал-майор В. Клименко). Нач­штабу — генерал-майор Я. Сафонов. Восени 1917 корпус налічував бл. 60 тис. вояків. У листопаді 1917 він захистив Київ від на­ступу збільшовизованих частин 2-го Гвардійського корпусу, роз­зброїв їх і від­правив до Росії. Помилкова військова політика соціалістичного проводу УНР, який намагався спиратися пере­важно на тимчасові добровольчі, а не на регулярні формува­н­ня, при­звела до роз­кладу корпусу. На початку січня 1918 генерал-лейтенант П. Скоропадський пере­дав командува­н­ня генерал-ма­йорові Я. Гандзюку і пішов у від­ставку. Частини корпусу, дис­локовані у м. Біла Церква, Фастів (нині обидва — Київської обл.), Бердичів (нині Житомирської обл.), Він­ниця, почали самодемобілізовуватися, його залишки були демобілізовані на­прикінці січня — на початку лютого 1918.

Завантажити статтю