Пермський період і пермська система, Перм

Визначення і загальна характеристика

ПЕ́РМСЬКИЙ ПЕРІ́ОД І ПЕ́РМСЬКА СИСТЕ́МА, Перм — останній (шостий) період палеозойської ери та відклади, що утворилися в той час (див. Палеозойська ера та група). Пермську систему (П. с.) виділив 1841 англійський геолог Р. Мурчісон. Назва походить від давнього царства Пермія, або Біармія. На території Східно-Європейської платформи й Уралу розрізняють ранній і верхній відділи, що розчленовані (знизу вгору) на: асельський, сакмарський, артинський і кунгурський (P1), уфимський, казанський і татарський (P2) яруси. Основні підрозділи П. с. Західної Європи (знизу вгору): червоний лежень (у складі отену та саксонію або нижнього і верхнього червоних лежнів) і цехштейн (тюрінгій). За радіогеологічними даними, Пермський період (П. п.) наступив 295 млн р. тому після карбону (див. Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система) та тривав 50 млн р. до початку тріасу (див. Тріасовий період і тріасова система). Для нього характерні інтенсивні тектонічні рухи, пов’язані з останніми фазами Герцинського тектогенезу (див. Герцинська складчастість). Наприкінці П. п. на більшій частині платформених областей переважали континентальні умови, а морське осадонакопичення продовжувалося в межах палеоокеану Тетіс. Особливості клімату П. п.: чітка зональність та прогресуюча аридизація. Екваторіальний пояс гумідного тропічного клімату співпадав з палеоокеаном Тетіс. На північ від нього був арідний пояс, де є значна кількість соленосних і червонокольорових відкладів. Існували також північний і південний пояси помірного гумідного клімату з інтенсивним вугленакопиченням і досить чітко відокремлювалися приполярні області з ознаками зледеніння. Наприкінці П. п. зникли значно поширені в пізньому палеозої каламіти та кордаїти. Різко зросла роль голонасінних рослин і хвойних (Walchia, Ullmania та ін.). З’явилися цикадофіти та гінкгофіти. Морська біота була надзвичайно рясною, існували різноманітні форамініфери, молюски, моховатки, кишковопорожнинні, брахіоподи, гілкошкірі, ракоподібні й інші групи безхребетних. Серед форамініфер досить поширеними були фузулініди, серед молюсків — головоногі, зокрема амоноїдеї, гоніатити, а у середині П. п. з’явилися цератити. Наземні хребетні представлені різноманітними амфібіями та рептиліями. Серед земноводних переважали стегоцефали. У еволюційному відношенні дуже знаменною стала поява батрахозаврів (жабоящерів), проміжної групи між амфібіями та плазунами. Поряд з примітивними рептиліями — котилозаврами, значного поширення набули звіроподібні плазуни. За розподілом наземної флори, в П. п. розрізняють такі флористичні області: Єврамерійська (Європа, Північна Америка), що відповідає арідному тропічному поясу; Катазіатська (Південно-Східна Азія), що пов’язана з гумідним тропічним кліматом; Ангарська, або Тунгуська (з переважанням кордаїтів) та Гондванська (з голонасінними глосоптеридними рослинами), що характеризують відповідно північний і південний помірні пояси. У П. п. відбувалися найбільші в історії Землі соле- та вуглеутворення. Тогочасні родовища кам’яного вугілля зосереджені в Печорському, Караґандинському, Кузнецькому, Мінусинському та Тунгуському басейнах, а також Західній Європі, Північній Америці, Китаї, Індії. Родовища кам’яної, магнезіально-калійних солей, бішофіту, гіпсів і ангідритів зосереджені в кунгурському ярусі Приуралля та Прикаспію. Величезні ресурси фосфатної сировини пов’язані з північно-американською пермською формацією «Фосфорія». Низка великих нафтових і газових родовищ розвідано в Північній Америці на північному узбережжі Аляски, на Близькому Сході (зокрема й одне з найбільших у світі газове родовище Канган в Ірані, на узбережжі Перської затоки; до 7–8 трлн м3 газу). Значні скупчення природних бітумів (мальт та асфальтів) зосереджені в верхньопермських пісковиках Поволжжя та Східно-Сибірської платформи.

У межах України пермські відклади виявлено переважно в Дніпровсько-Донецькій западині та на Донбасі, де вони представлені потужними (до 2 км і більше) червонокольорово-теригенними та карбонатно-сульфатно-соленосними відкладами (картамиська, микитівська, слов’янська, краматорська світи). До нижньопермських відкладів Дніпровсько-Донецького авлакогену приурочені родовища газу (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), нафти та нафтогазоконденсату (Леляківське, Гнідинське, Глинсько-Розбишівське, Мільківське, Качанівське), кам’яної солі (Артемівське і Слов’янське у Бахмутській улоговині), гіпсу (Артемівське, Деконське, Пшеничне, Покровське, Івангородське, Нирківське). На північно-західній території Донбасу в картамиських теригенних відкладах відомі численні поклади мідних руд, а в доломітах микитівської і слов’янської світ — прояви свинцево-цинкових руд.

Завантажити статтю