Пермський період і пермська система, Перм

ПЕ́РМСЬКИЙ ПЕРІ́ОД І ПЕ́РМСЬКА СИСТЕ́МА, Перм — остан­ній (шостий) період палеозойської ери та від­клади, що утворилися в той час (див. Палеозойська ера та група). Пермську систему (П. с.) виділив 1841 англійський геолог Р. Мурчісон. Назва походить від давнього царства Пермія, або Біармія. На території Східно-Європейської платформи й Уралу роз­різняють ран­ній і верх­ній від­діли, що роз­членовані (знизу вгору) на: асельський, сакмарський, артинський і кунгурський (P1), уфимський, казанський і татарський (P2) яруси. Основні під­роз­діли П. с. Західної Європи (знизу вгору): червоний лежень (у складі отену та саксонію або нижнього і верх­нього червоних лежнів) і цехштейн (тюрінгій). За радіогеологічними даними, Пермський період (П. п.) на­ступив 295 млн р. тому після карбону (див. Камʼяновугільний період і камʼяновугільна система) та тривав 50 млн р. до початку тріасу (див. Тріасовий період і тріасова система). Для нього характерні інтенсивні тектонічні рухи, повʼязані з остан­німи фазами Герцинського тектогенезу (див. Герцинська складчастість). На­прикінці П. п. на більшій частині платформених областей пере­важали континентальні умови, а морське осадонакопиче­н­ня продовжувалося в межах палеоокеану Тетіс. Особливості клімату П. п.: чітка зональність та про­гресуюча аридизація. Екваторіальний пояс гумідного тропічного клімату спів­падав з палеоокеаном Тетіс. На пів­ніч від нього був арідний пояс, де є значна кількість соленосних і червонокольорових від­кладів. Існували також пів­нічний і пів­ден­ний пояси помірного гумідного клімату з інтенсивним вугленакопиче­н­ням і досить чітко від­окремлювалися приполярні області з ознаками зледені­н­ня. На­прикінці П. п. зникли значно поширені в пізньому палеозої каламіти та кордаїти. Різко зросла роль голонасін­них рослин і хвойних (Walchia, Ullmania та ін.). Зʼявилися цикадофіти та гінкгофіти. Морська біота була над­звичайно рясною, існували різноманітні форамініфери, молюски, моховатки, кишковопорожнин­ні, брахіоподи, гілко­шкірі, ракоподібні й інші групи без­хребетних. Серед форамініфер досить поширеними були фузулініди, серед молюсків — головоногі, зокрема амоноїдеї, гоніатити, а у середині П. п. зʼявилися цератити. Наземні хребетні пред­ставлені різноманітними амфібіями та рептиліями. Серед земноводних пере­важали стегоцефали. У еволюційному від­ношен­ні дуже знамен­ною стала поява батрахозаврів (жабоящерів), проміжної групи між амфібіями та плазунами. Поряд з примітивними рептиліями — котилозаврами, значного пошире­н­ня набули звіроподібні плазуни. За роз­поділом наземної флори, в П. п. роз­різняють такі флористичні області: Єврамерійська (Європа, Пів­нічна Америка), що від­повід­ає арідному тропічному поясу; Катазіатська (Пів­ден­но-Східна Азія), що повʼязана з гумідним тропічним кліматом; Ангарська, або Тунгуська (з пере­важа­н­ням кордаїтів) та Гондванська (з голонасін­ними глосоптеридними рослинами), що характеризують від­повід­но пів­нічний і пів­ден­ний помірні пояси. У П. п. від­бувалися найбільші в історії Землі соле- та вугле­утворе­н­ня. Тогочасні родовища камʼяного вугі­л­ля зосереджені в Печорському, Караґандинському, Кузнецькому, Мінусинському та Тунгуському басейнах, а також Західній Європі, Пів­нічній Америці, Китаї, Індії. Родовища камʼяної, магнезіально-калійних солей, бішофіту, гіпсів і ангідритів зосереджені в кунгурському ярусі Приура­л­ля та Прика­спію. Величезні ресурси фосфатної сировини повʼязані з пів­нічно-американською пермською формацією «Фосфорія». Низка великих нафтових і газових родовищ роз­ві­дано в Пів­нічній Америці на пів­нічному узбереж­жі Аляски, на Близькому Сході (зокрема й одне з найбільших у світі газове родовище Канган в Ірані, на узбереж­жі Перської затоки; до 7—8 трлн м3 газу). Значні скупче­н­ня природних бітумів (мальт та асфальтів) зосереджені в верх­ньопермських пісковиках Поволж­жя та Східно-Сибірської платформи.

У межах України пермські від­клади виявлено пере­важно в Дні­провсько-Донецькій западині та на Донбасі, де вони пред­ставлені потужними (до 2 км і більше) червонокольорово-териген­ними та карбонатно-сульфатно-соленосними від­кладами (картамиська, микитівська, словʼянська, кр­аматорська світи). До нижньопермських від­кладів Дні­провсько-Донецького авлакогену приурочені родовища газу (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), нафти та нафтогазоконденсату (Леляківське, Гнідинське, Глинсько-Роз­бишівське, Мільківське, Качанівське), камʼяної солі (Артемівське і Словʼянське у Бахмутській улоговині), гіпсу (Артемівське, Деконське, Пшеничне, Покровське, Івангородське, Нирківське). На пів­нічно-західній території Донбасу в картамиських териген­них від­кладах ві­домі числен­ні поклади мідних руд, а в доломітах микитівської і словʼянської світ — прояви свинцево-цинкових руд.

Завантажити статтю