Палеозойська ера і група, Палеозой

Визначення і загальна характеристика

ПАЛЕОЗО́ЙСЬКА Е́РА І ГРУ́ПА, Палеозой (від палео... та ...зой) — перша ера фанерозойського еона та відклади, що утворилися в той час (див. Фанерозой). Палеозойська ера (П. е.) настала після синійської (вендської) ери 570 млн р. тому (див. Вендська система і вендський період) та тривала 325 млн р. до початку мезозойської ери (див. Мезозойська ера та група). Назву «палеозойська серія» запропонував 1838 британський геолог А. Седжвік, а сучасний об’єм її визначив 1841 британський геолог Д. Філліпс. Термін «фанерозой» увів у науковий обіг 1930 американський геолог Дж.-Г. Чедвік. П. е. поділяють на кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, кам’яновугільний і пермський періоди (див. Кембрійський період і кембрійська система, Ордовицький період і ордовицька система, Силурійський період і силурійська система, Девонський період і девонська система, Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система, Пермський період і пермська система). У Південній півкулі був гігантський материк Гондвана, що об’єднував Бразилійську, Африканську, Індійську, Австралійську і Антарктичну платформи. Більша частина платформ Північної півкулі перебували нижче рівня Світового океану. В екваторіальній частині існував величезний океан Паратетіс. Від нього протягом П. е. поширювалися трансгресії в геосинклінальні прогини та на занурені ділянки Східно-Європейської, Західно-Європейської, Сибірської, Канадської та ін. платформ. Протягом палеозою відбулося 2 цикли горотворення — каледонський (докембрій — ранній девон) і герцинський (пізній девон — початок тріасу). Утворилися гори в межах Грампіанської геосинкліналі (Велика Британія, Скандинавія, Шпіцберген та ін.) і Уральської геосинкліналі (Урал, Аппалачі, гори Центральної Європи). Горотвірні процеси відбувалися окремими фазами та супроводжувалися інтенсивним вулканізмом. Найпотужніші товщі морських відкладів зосереджені на південно-західній окраїні Східно-Європейської платформи, де таласократичний режим з незначними перервами в Дністровському, Львівському, Придобрудженському і Доно-Дніпровському прогинах зберігався протягом усього ранньопалеозойського етапу. На початку П. е. відбулася бурхлива еволюція усіх груп організмів з твердим вапняковим або хітиновим скелетом (хіоліти, гастроподи, пелециподи, граптоліти, брахіоподи, археоціати, трилобіти та ін.). В ордовицьких морях з’явилися перші хребетні — панцирні риби. У пізньому девоні від кістеперих риб виникли земноводні — стегоцефали. Широкого поширення в ордовицьких морях досягли синьо-зелені, червоні та зелені водорості. Наприкінці силуру з’явилися перші наземні рослини псилофіти та плауноподібні, у середньому девоні — перші праголонасінні, а наприкінці девону — голонасінні. У цей же час вимерли граптоліти, натомість набули розквіту брахіоподи, остракоди, табуломорфні та чотирипроменеві корали. На початку карбону серед флори переважали плауноподібні, птеридосперми, примітивні членистостеблові та деревоподібні папороті; у середньому карбоні — деревоподібні лепідодендрони і сігілярії, хвойні. На суші високого розвитку досягли комахи. У пермі продовжували процвітати каламіти, сфенофіли, папороті, птеридосперми, кордаїти, шпилькові. Наприкінці пермі в морях вимерли гоніатіти, трилобіти та більшість представників стегоцефалів. Клімат протягом раннього палеозою був теплим і вологим. Про це свідчать карбонатні породи, що містять багаті та різноманітні комплекси викопних решток як бентосних, так і планктонних організмів: коралів, трилобітів, брахіопод, різноманітних молюсків, граптолітів, конодонтів, сколекодонтів та ін. Проте на початку кембрію та в пізньому ордовику клімат був прохолодний у зв’язку із зледенінням. Максимум пізньоордовицького зледеніння припадає на пізній ашгіл. Сліди його задокументовані фаціями тилітів у Північній Африці та Південній Америці. Південний полюс у той час знаходився в північно-західній частині Африки. У пізньому палеозої виділяють 3 кліматичні стадії: середньо-пізньодевонську, кам’яновугільну та пермську. Протягом першої з них існували як теплий і вологий, так і сухий та арідний клімати. Останній зумовив поширення кам’яної та інших солей, доломітів. Кам’яновугільна стадія клімату була субтропічною та тропічною, типово гумідною. З нею пов’язано виникнення унікальної вугленосної формації у багатьох регіонах світу. Пермська кліматична стадія була арідною — ступінь арідизації ще вища, ніж у середньому та пізньому девоні. Засушливий жаркий клімат домінував майже у всіх регіонах. Корисні копалини палеозою різноманітні: родовища нафти та газу, кам’яної і калійної солей (нижня і верхня соленосні товщі Донбасу, а також численні соляні штоки). У нижньовізейських відкладах розвідані родовища нафти, газу та газоконденсату (Великобубнівське нафтогазоконденсатне родовище, Монастирищенське нафтове родовище, Яблунівське нафтогазоконденсатне родовище та ін.). З верхнім візе і нижнім серпуховом пов’язані родовища вугілля, нафти і газу Дніпровсько-Донецької западини, з верхньосерпухівськими і нижньобашкирськими відкладами — головні промислові запаси вугілля Львівсько-Волинського вугільного басейну. Московські відклади Донбасу вміщують близько 50-ти вугільних пластів робочої потужності. У Картамишських відкладах нижньої пермі Донбасу — родовища нафти і газу, мідних і свинцево-цинкових руд.

Завантажити статтю