Палеозойська ера і група, Палеозой

ПАЛЕОЗО́ЙСЬКА Е́РА І ГРУ́ПА, Палеозой (від палео... та ...зой) — перша ера фанерозойського еона та від­клади, що утворилися в той час (див. Фанерозой). Палеозойська ера (П. е.) на­стала після синійської (вендської) ери 570 млн р. тому (див. Вендська система і вендський період) та тривала 325 млн р. до початку мезозойської ери (див. Мезозойська ера та група). Назву «палеозойська серія» за­пропонував 1838 британський геолог А. Седжвік, а сучасний обʼєм її ви­значив 1841 британський геолог Д. Філ­ліпс. Термін «фанерозой» увів у науковий обіг 1930 американський геолог Дж.-Г. Чедвік. П. е. поділяють на кембрійський, ордовицький, силурійський, девонський, камʼяновугільний і пермський періоди (див. Кембрійський період і кембрійська система, Ордовицький період і ордовицька система, Силурійський період і силурійська система, Девонський період і девонська система, Камʼяновугільний період і камʼяновугільна система, Пермський період і пермська система). У Пів­ден­ній пів­кулі був гігантський материк Гондвана, що обʼ­єд­нував Бразилійську, Африканську, Індійську, Австралійську і Антарктичну платформи. Більша частина платформ Пів­нічної пів­кулі пере­бували нижче рівня Світового океану. В екваторіальній частині існував величезний океан Паратетіс. Від нього протягом П. е. поширювалися транс­гресії в геосинклінальні прогини та на занурені ділянки Східно-Європейської, Західно-Європейської, Сибірської, Канадської та ін. платформ. Протягом палеозою від­булося 2 цикли горотворе­н­ня — каледонський (докембрій — ран­ній девон) і герцинський (пізній девон — початок тріасу). Утворилися гори в межах Грампіанської геосинкліналі (Велика Британія, Скандинавія, Шпіцберген та ін.) і Уральської геосинкліналі (Урал, Ап­палачі, гори Центральної Європи). Горотвірні процеси від­бувалися окремими фазами та су­проводжувалися інтенсивним вулканізмом. Найпотужніші товщі морських від­кладів зосереджені на пів­ден­но-західній окраїні Східно-Європейської платформи, де таласократичний режим з не­значними пере­рвами в Дністровському, Львівському, Придо­брудженському і Доно-Дні­провському прогинах зберігався протягом усього ран­ньопалеозойського етапу. На початку П. е. від­булася бурхлива еволюція усіх груп організмів з твердим вапняковим або хітиновим скелетом (хіоліти, гастроподи, пелециподи, граптоліти, брахіоподи, археоціати, трилобіти та ін.). В ордовицьких морях зʼявилися перші хребетні — панцирні риби. У пізньому девоні від кі­степерих риб виникли земноводні — стегоцефали. Широкого пошире­н­ня в ордовицьких морях досягли синьо-зелені, червоні та зелені водорості. На­прикінці силуру зʼявилися перші наземні рослини псилофіти та плауноподібні, у середньому девоні — перші праголонасін­ні, а на­прикінці девону — голонасін­ні. У цей же час вимерли граптоліти, натомість набули роз­квіту брахіоподи, остракоди, табуломорфні та чотири­променеві корали. На початку карбону серед флори пере­важали плауноподібні, птеридо­сперми, примітивні членистостеблові та деревоподібні папороті; у середньому карбоні — деревоподібні лепідодендрони і сігілярії, хвойні. На суші високого роз­витку досягли комахи. У пермі продовжували процвітати каламіти, сфенофіли, папороті, птеридо­сперми, кордаїти, шпилькові. На­прикінці пермі в морях вимерли гоніатіти, трилобіти та більшість пред­ставників стегоцефалів. Клімат протягом ран­нього палеозою був теплим і вологим. Про це свідчать карбонатні породи, що містять багаті та різноманітні комплекси викопних решток як бентосних, так і планктон­них організмів: коралів, трилобітів, брахіопод, різноманітних молюсків, граптолітів, конодонтів, сколекодонтів та ін. Проте на початку кембрію та в пізньому ордовику клімат був прохолодний у звʼязку із зледені­н­ням. Максимум пізньоордовицького зледені­н­ня припадає на пізній ашгіл. Сліди його задокументовані фаціями тилітів у Пів­нічній Африці та Пів­ден­ній Америці. Пів­ден­ний полюс у той час знаходився в пів­нічно-західній частині Африки. У пізньому палеозої виділяють 3 кліматичні стадії: середньо-пізньодевонську, камʼяновугільну та пермську. Протягом першої з них існували як теплий і вологий, так і сухий та арідний клімати. Остан­ній зумовив пошире­н­ня камʼяної та інших солей, доломітів. Камʼяновугільна стадія клімату була субтропічною та тропічною, типово гумідною. З нею повʼязано виникне­н­ня унікальної вугленосної формації у багатьох регіонах світу. Пермська кліматична стадія була арідною — ступінь арідизації ще вища, ніж у середньому та пізньому девоні. Засушливий жаркий клімат домінував майже у всіх регіонах. Корисні копалини палеозою різноманітні: родовища нафти та газу, камʼяної і калійної солей (нижня і верх­ня соленосні товщі Донбасу, а також числен­ні соляні штоки). У нижньовізейських від­кладах роз­ві­дані родовища нафти, газу та газоконденсату (Великобубнівське нафтогазоконденсатне родовище, Монастирищенське нафтове родовище, Яблунівське нафтогазоконденсатне родовище та ін.). З верх­нім візе і нижнім серпуховом повʼязані родовища вугі­л­ля, нафти і газу Дні­провсько-Донецької западини, з верх­ньосерпухівськими і нижньобашкирськими від­кладами — головні промислові запаси вугі­л­ля Львівсько-Волинського вугільного басейну. Московські від­клади Донбасу вміщують близько 50-ти вугільних пластів робочої потужності. У Картамишських від­кладах нижньої пермі Донбасу — родовища нафти і газу, мідних і свинцево-цинкових руд.

Завантажити статтю